Втрати Росії в липні сягнули максимуму 2026 року: Кремлю дедалі важче знаходити нових військових

Липень 2026 року став для Росії ще одним випробуванням — і на полі бою, і в питанні поповнення армії. Генеральний штаб ЗСУ оцінив втрати російських сил за місяць у 42 860 осіб. Це найвищий місячний показник 2026 року. Водночас ідеться про оцінку втрат особового складу, а не про незалежно підтверджену кількість загиблих: до таких підрахунків можуть входити поранені, зниклі безвісти та полонені.

Паралельно Україна повідомила про помітні успіхи на південному напрямку та посилення далекобійних ударів по російських військових, логістичних і енергетичних об’єктах. Для цивільного населення України липень виявився найтяжчим місяцем за кількістю жертв від початку повномасштабної війни, за даними моніторингової місії ООН.

Втрати російської армії в липні стали найвищими у 2026 році

Оприлюднена Україною помісячна динаміка виглядає так:

• січень: 31 710 втрат особового складу;
• лютий: 26 090;
• березень: 31 960;
• квітень: 32 980;
• травень: 33 760;
• червень: 39 290;
• липень: 42 860.

Отже, липневий показник був приблизно на 9% вищим за червневий і приблизно на 35% вищим за січневий. За оцінкою Генштабу ЗСУ, загальні втрати російських сил за перші сім місяців 2026 року становили 238 650 осіб.

Деякі публікації називали липень найкривавішим для Росії місяцем від січня 2025 року. Однак і це порівняння базується передусім на українських військових оцінках, а не на спільно перевіреній статистиці втрат.

Важливо правильно розуміти термін «втрати особового складу». У повідомленнях українських посадовців і пов’язаних із військовими джерелах він може охоплювати загиблих, поранених, зниклих безвісти та полонених. Тому цифру 42 860 не можна автоматично трактувати як кількість загиблих російських військовослужбовців.

Чи встигає Росія компенсувати втрати

Для Кремля проблема полягає не лише в масштабі втрат, а й у здатності достатньо швидко замінювати людей, щоб підтримувати наступальні дії.

Служба зовнішньої розвідки України повідомила, що на початку липня 2026 року Росія набрала приблизно 195 000 військових за контрактом. Це менше половини її річної цілі — 409 000 осіб. За тією самою оцінкою, середній темп набору знизився приблизно з 1 200 людей на день у 2024 році до близько 1 090 у середині 2026-го. Ці цифри є даними української розвідки, а не російською чи незалежно перевіреною статистикою.

В іншій заяві Володимира Зеленського йшлося приблизно про 221 000 набраних військових за січень–липень і близько 222 500 втрат за той самий період. Різниця між цими оцінками може пояснюватися різними датами, визначеннями та методиками підрахунку, тому їх не варто механічно складати у точний баланс особового складу.

Водночас загальний напрямок очевидний: Росія дедалі більше покладається на грошові виплати та регіональні бонуси, але залучати достатню кількість добровольців стає складніше. The Guardian цитувала російського правозахисника, який заявив, що охочих воювати стає важче знаходити навіть за дуже великі гроші.

Фінансовий тягар також зростає. Регіональні бюджети Росії дедалі важче забезпечують виплати, якими влада намагається заохотити людей підписувати військові контракти.

Мобілізація залишається політичною дилемою Кремля

Нова примусова мобілізація дала б Москві доступ до більшого резерву людей, але часткова мобілізація 2022 року була вкрай непопулярною. Аналітики Інституту вивчення війни повідомляли про ознаки напруження в кампанії з набору контрактників і можливі внутрішні дискусії щодо нового призову резервістів.

Українські посадовці заявляли, що Росія готує технічну та адміністративну інфраструктуру для мобілізації. Пізніше Зеленський припустив, що масштабний призов може відбутися після осінніх парламентських виборів у Росії, а ще одна мобілізаційна кампанія — у 2027 році. Це оцінки української сторони щодо намірів Москви, а не підтверджене оголошення Кремля.

Таким чином, російське керівництво змушене балансувати між трьома варіантами: збільшувати виплати добровольцям, посилювати примусові або напівпримусові методи набору чи погодитися з політичною ціною офіційної мобілізації.

Іноземні бійці як спосіб зменшити тиск на російський резерв

Ще одним напрямком вербування стала кампанія за межами Росії. Представники української військової розвідки стверджували, що у 2026 році Кремль планує залучити щонайменше 18 500 іноземців до російської армії.

У звіті Міжнародної федерації за права людини йдеться, що від лютого 2022 року Росія залучила щонайменше 27 000 громадян понад 130 країн. Правозахисники описують систему як інституціоналізовану: вона поєднує платне підписання контрактів із оманливим та експлуататорським вербуванням економічно вразливих людей.

Ці дані походять від українських органів влади та правозахисних розслідувачів. Наявні матеріали не доводять, що кожен іноземний рекрут був примушений до служби. Водночас вони свідчать: іноземці — вже не випадкове доповнення, а дедалі більш організована частина російської стратегії поповнення армії.

Південний успіх України та суперечлива картина фронту

Україна оголосила про завершення операції в Олександрівському секторі — на ділянці, де сходяться частини Дніпропетровської, Запорізької та Донецької областей. Володимир Зеленський заявив, що українські сили повернули 745 км² і відновили контроль над 26 населеними пунктами.

Інші публікації оцінювали площу звільненої території приблизно у 780 км², тоді як Al Jazeera наводила українську цифру 745 км² у Дніпропетровській області та прилеглих районах. Розбіжність може бути пов’язана з різним описом операції та періодом, який враховують. Заявлені успіхи стосуються ширшої південної кампанії, а не обов’язково території, звільненої лише протягом липня.

Загальний баланс місяця був для Києва менш однозначним. За даними, пов’язаними з картою DeepState, після урахування українських просувань і російських захоплень Росія отримала чистий приріст контрольованої території приблизно на 36 км² у липні. Окремо ISW оцінив просування російських сил за місяць у 37,85 км² і зазначив, що весняно-літній наступ не приніс Росії оперативно значущих здобутків.

Отже, у липні одночасно справджувалися дві тези: Україна здійснила найбільше за понад рік повернення територій на окремій південній ділянці, але загальна площа окупації все ж дещо зросла.

Україна посилила далекі удари по території Росії

Українські атаки за межами фронту стали частішими та глибшими. Аналіз Associated Press, який цитували українські медіа, показав, що кількість далекобійних ударів по території Росії потроїлася порівняно із січнем. Це змушує російську армію розосереджувати засоби протиповітряної оборони на значно більшій площі. У липні Україна, за повідомленнями, уразила найбільший нафтопереробний завод Росії, розташований більш ніж за 2 500 км від України.

ABC News повідомляло, що в межах 40-денної кампанії українські удари досягли нафтопереробного заводу в Омську — приблизно за 2 700 км від територій, які контролює Україна. Серед цілей називали нафтову й газову інфраструктуру, логістичні маршрути та інші стратегічні об’єкти.

Джерела по-різному описують наслідки цих атак і не доводять, що саме вони спричинили загальнонаціональну паливну кризу в Росії. Обережніший висновок полягає в тому, що Україна намагалася порушити російську логістику та роботу енергетичної інфраструктури, одночасно змушуючи Москву прикривати протиповітряною обороною набагато ширшу територію.

Цивільні втрати досягли нового максимуму

Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні підтвердила, що в липні 2026 року загинули щонайменше 437 цивільних, а 2 610 людей були поранені. Це на 30% більше, ніж у червні, коли загинули 298 цивільних і 2 041 були поранені, та на 70% більше, ніж у липні 2025 року. За даними ООН, загальна кількість цивільних жертв була вищою, ніж у будь-якому місяці від березня 2022 року, а кількість загиблих стала найвищою від травня 2022-го.

Серед постраждалих були діти: ООН зафіксувала 17 загиблих і 166 поранених дітей — це найвищий місячний показник дитячих жертв від квітня 2022 року. Основною причиною цивільних втрат у звіті названо далекобійні ракетні та безпілотні атаки, на які припало 38% усіх зафіксованих жертв.

Удари не обмежувалися прифронтовими районами. Монітори ООН повідомляли про повторні атаки на Київ та інші міста, де зазнавали пошкоджень житлові будинки й цивільна інфраструктура далеко від лінії бойового зіткнення. Генеральний секретар ООН засудив атаки на цивільних і цивільну інфраструктуру та закликав до негайного припинення вогню.

ООН також попередила про посилення гуманітарних потреб у прифронтових громадах і містах, які регулярно зазнають обстрілів. Оскільки статистика охоплює лише випадки, підтверджені моніторами, фактична кількість жертв, імовірно, є більшою.

Головний висновок із липня

Липень не приніс жодній зі сторін вирішального стратегічного прориву. Натомість він оголив ключові проблеми війни:

1. Втрати російських сил зросли до максимуму 2026 року, за оцінками України.
2. Вербування стає складнішим і дорожчим, через що будь-яка нова мобілізація матиме вищу політичну ціну для Кремля.
3. Іноземні рекрути перетворюються на дедалі важливіший обхідний шлях, хоча правозахисники вказують на експлуатацію вразливих груп.
4. Україна продемонструвала локальну ініціативу на півдні та розширила географію далекобійних ударів.
5. Цивільне населення заплатило найвищу ціну за останні роки: підтверджена ООН кількість жертв різко зросла на тлі інтенсивніших ракетних і дронових атак.

До всіх військових і рекрутингових цифр слід ставитися обережно, оскільки значна їх частина походить від українських посадовців або розвідувальних структур. Але навіть із цим застереженням картина зрозуміла: війну дедалі більше визначають нестача людей, кампанії далекобійних ударів і стрімке зростання гуманітарної ціни ескалації.