Іран заперечив, що запускав ці ракети. Тому факт виявлення ракет і подальше рішення ОАЕ про розрив економічних зв’язків підтверджені повідомленнями, але питання відповідальності за запуск залишається спірним.
Ракетний інцидент стався після кількох повідомлень про напади на судна, пов’язані з Abu Dhabi National Oil Company — державною енергетичною компанією ОАЕ.
8 серпня ОАЕ звинуватили Іран у тому, що його сили атакували ракетою судно ADNOC під час проходження Ормузької протоки. Через кілька днів ADNOC повідомила ще про два атаковані судна, які прямували тією самою протокою. Емірати поклали відповідальність за ці інциденти на Іран; за доступними повідомленнями, постраждалих і загиблих не було.
Для Абу-Дабі це була принципова зміна ситуації. Йшлося вже не лише про загрозу для абстрактного міжнародного судноплавства в стратегічному водному коридорі, а про неодноразові атаки на судна, пов’язані з власною державною компанією. Повідомлення про ракети поблизу еміратських вод сприймалося як подальша ескалація — загроза наблизилася до території та морських підходів ОАЕ.
Ормузька протока — вузький морський коридор, що сполучає Перську затоку зі світовими ринками. Через неї проходять значні обсяги експорту нафти та зрідженого природного газу з країн регіону. Тому навіть часткове скорочення руху швидко створює ризики для постачання енергоносіїв і міжнародної торгівлі.
У червні меморандум про взаєморозуміння передбачав зняття американської морської блокади та організацію Іраном безпечного проходу комерційних суден протягом лише 60 днів. Це була тимчасова домовленість, а не довгострокова угода про безпеку чи управління протокою.
Пізніше Іран і Оман обговорювали нові маршрути для суден. Однак іранські посадовці наголошували, що домовленість із Оманом сама по собі не означатиме повного відкриття протоки. Тегеран пов’язував відновлення вільного руху з додатковими вимогами до США: зняттям морської блокади та санкцій, виведенням американських сил із регіону й компенсацією за воєнні збитки.
Дипломатичні перспективи залишалися невизначеними: повідомлялося, що Вашингтон і Тегеран не вели переговорів, а Іран попереджав країни Перської затоки, що допомога чи сприяння американським військовим операціям може зробити їх сторонами конфлікту.
Рух через протоку скоротився не лише через офіційні обмеження. Якщо екіпажі, страховики та власники суден оцінюють маршрут як надто небезпечний, комерційне судноплавство може майже зупинитися навіть без формального юридичного перекриття водного шляху.
CBS News із посиланням на дані платформи Kpler повідомляла про 95 підтверджених проходжень за один тиждень — на 19,5% менше. В одну з неділь протокою пройшли лише три судна.
Навіть після червневої домовленості трафік залишався значно нижчим за довоєнний рівень: за даними PortWatch, у перші 18 днів після оголошеного відкриття протоки, з 18 червня до 5 липня, її перетнули 513 суден — у середньому 28 на день.
Для ОАЕ повторні атаки на судна ADNOC загрожували одночасно національним комерційним інтересам і практичній надійності маршруту, критично важливого для енергетичного експорту регіону. Призупинення економічних зв’язків стало сигналом: Абу-Дабі не вважає нормальну торгівлю з Тегераном можливою, доки судноплавство, пов’язане з ОАЕ, зазнає атак.
Рішення було реакцією не на один окремий ракетний епізод, а на поєднання трьох чинників:
Отже, ОАЕ використали економічний захід у відповідь на морсько-безпекову кризу. Водночас твердження про до 19 атакованих суден, падіння руху до шести суден на день, загибель або поранення моряків на інших комерційних суднах і затримання танкера поблизу острова Кешм не мають достатнього підтвердження в найнадійніших наданих джерелах. Їх слід вважати неперевіреними повідомленнями, а не встановленими фактами.