Дослідники — під керівництвом колишнього аспіранта UCSD Сема Кроу — спроєктували, виготовили та запрограмували невелику друковану плату, яка діє як шкідливий сторонній пристрій, вставлений між двома критичними бортовими комп'ютерами . Ось як відбувається атака:
Пристрій, приблизно розміром з монету номіналом 25 центів (quarter) і вартістю менше $100, встановлюється шляхом відкриття зовнішнього люка на фюзеляжі літака, який веде до відсіку електроніки та обладнання (E&E bay) . Атакуючий може відкрити цей люк приблизно за 15 секунд без спеціальних інструментів, а потім вставити імплант у відкритий порт бортового обслуговуючого комп'ютера (OMC) . Весь процес займає менше 60 секунд, а пристрій настільки малий, що може сховатися під пилозахисною кришкою порту, залишаючись непомітним під час звичайних оглядів .
Після підключення імплант втручається в незашифровану шину даних ARINC 429, однопровідну послідовну шину, яка передає всю інформацію між комп'ютером управління польотом (FMC) та багатофункціональним пультом управління та індикації пілота (MCDU) . ARINC 429 не має вбудованої автентифікації чи шифрування. Ключова особливість його електричного дизайну — використання резисторів узгодження імпедансу, які дозволяють шкідливому пристрою електрично перевизначати легітимні сигнали, подаючи на лінії шини більший струм, ніж авторизований передавач . Дослідники назвали цю техніку придушення сигналу атакою «Bus Driver» .
Після перехоплення шини імплант може вводити підроблені команди для:
Одночасно пристрій надсилає фальшиві дані на дисплеї в кабіні, тому пілот бачить оригінальний, незмінений план польоту — фактично приховуючи всі зміни . Пілот не побачить жодного попередження чи розбіжності на екрані MCDU, що робить атаку надзвичайно складною для виявлення з кабіни .
Імплант має Wi-Fi-радіомодуль, що дозволяє атакуючому надсилати команди бездротово в реальному часі або навіть розгортати шкідливе оновлення програмного забезпечення під час польоту . Це означає, що пристроєм можна динамічно керувати з моменту встановлення і протягом усього польоту.
Дослідницька група вперше повідомила Boeing про вразливість у 2020 році, а потім тісно співпрацювала з виробником для тестування та підтвердження атаки в лабораторії Boeing .
У відповідь Boeing оприлюднив заяву, яка применшувала практичний ризик: «Наші технічні експерти впевнені, що наявні рівні захисту на літаку, включаючи системний дизайн та операційне середовище, забезпечують достатнє пом'якшення, щоб значно обмежити можливість та ризик реальних атак» . Boeing також заявив, що провів власний огляд відповідних компонентів, їх конструкції, встановлення та інтерфейсів у відповідь на висновки дослідників .
Дослідники запропонували низку заходів для усунення вразливості, зокрема :
Дослідники наголосили, що їхні висновки не вимагають призупинення експлуатації флоту, а радше закликають до практичних, короткострокових покращень фізичної безпеки та цілісності авіонічних шин .
Дослідники — під керівництвом колишнього аспіранта UCSD Сема Кроу — спроєктували, виготовили та запрограмували невелику друковану плату, яка діє як шкідливий сторонній пристрій, вставлений між двома критичними бортовими комп'ютерами . Ось як відбувається атака:
Пристрій, приблизно розміром з монету номіналом 25 центів (quarter) і вартістю менше $100, встановлюється шляхом відкриття зовнішнього люка на фюзеляжі літака, який веде до відсіку електроніки та обладнання (E&E bay) . Атакуючий може відкрити цей люк приблизно за 15 секунд без спеціальних інструментів, а потім вставити імплант у відкритий порт бортового обслуговуючого комп'ютера (OMC) . Весь процес займає менше 60 секунд, а пристрій настільки малий, що може сховатися під пилозахисною кришкою порту, залишаючись непомітним під час звичайних оглядів .
Після підключення імплант втручається в незашифровану шину даних ARINC 429, однопровідну послідовну шину, яка передає всю інформацію між комп'ютером управління польотом (FMC) та багатофункціональним пультом управління та індикації пілота (MCDU) . ARINC 429 не має вбудованої автентифікації чи шифрування. Ключова особливість його електричного дизайну — використання резисторів узгодження імпедансу, які дозволяють шкідливому пристрою електрично перевизначати легітимні сигнали, подаючи на лінії шини більший струм, ніж авторизований передавач . Дослідники назвали цю техніку придушення сигналу атакою «Bus Driver» .
Після перехоплення шини імплант може вводити підроблені команди для:
Одночасно пристрій надсилає фальшиві дані на дисплеї в кабіні, тому пілот бачить оригінальний, незмінений план польоту — фактично приховуючи всі зміни . Пілот не побачить жодного попередження чи розбіжності на екрані MCDU, що робить атаку надзвичайно складною для виявлення з кабіни .
Імплант має Wi-Fi-радіомодуль, що дозволяє атакуючому надсилати команди бездротово в реальному часі або навіть розгортати шкідливе оновлення програмного забезпечення під час польоту . Це означає, що пристроєм можна динамічно керувати з моменту встановлення і протягом усього польоту.
Дослідницька група вперше повідомила Boeing про вразливість у 2020 році, а потім тісно співпрацювала з виробником для тестування та підтвердження атаки в лабораторії Boeing .
У відповідь Boeing оприлюднив заяву, яка применшувала практичний ризик: «Наші технічні експерти впевнені, що наявні рівні захисту на літаку, включаючи системний дизайн та операційне середовище, забезпечують достатнє пом'якшення, щоб значно обмежити можливість та ризик реальних атак» . Boeing також заявив, що провів власний огляд відповідних компонентів, їх конструкції, встановлення та інтерфейсів у відповідь на висновки дослідників .
Дослідники запропонували низку заходів для усунення вразливості, зокрема :
Дослідники наголосили, що їхні висновки не вимагають призупинення експлуатації флоту, а радше закликають до практичних, короткострокових покращень фізичної безпеки та цілісності авіонічних шин .