Публічні заяви з Вашингтона звучать стримано-оптимістично. Рубіо зазначив, що переговірники бачать «деякі добрі знаки» та невеликий прогрес, однак підкреслив, що дипломатичний результат вимагатиме вирішення кількох складних суперечок.

Одна з них стосується пропозиції Ірану щодо Ормузької протоки. Рубіо заявив, що дипломатичне рішення було б неможливим, якби Тегеран спробував запровадити систему збору плати з суден, що проходять протокою, яку Сполучені Штати вважають міжнародним водним шляхом, що має залишатися відкритим і вільним для світової торгівлі.

Оскільки приблизно п'ята частина світових поставок нафти та газу проходить через цю протоку, контроль над правилами судноплавства там став центральним стратегічним питанням переговорів.

Посередницька роль Пакистану

Пакистан виступив посередником між Вашингтоном і Тегераном. Міністр внутрішніх справ Мохсін Накві кілька разів їздив до Тегерану, передаючи повідомлення та пропозиції між двома сторонами.

За повідомленнями іранських та регіональних ЗМІ, Накві зустрічався з міністром закордонних справ Ірану Аббасом Аракчі для обговорення можливих компромісів і допомоги у створенні рамкової угоди, яка згодом могла б призвести до формальної домовленості.

Це посередництво відображає непрямий характер переговорів: замість прямих контактів посередники курсують між столицями, передаючи пропозиції, поки дипломати намагаються зменшити кількість ключових проблемних пунктів.

Ядерна суперечка: запас збагаченого урану Ірану

Найскладніше технічне питання стосується запасів Ірану урану, збагаченого приблизно до 60%. Такий рівень збагачення значно перевищує потреби цивільних реакторів і вважається близьким до збройового, що робить його центральною проблемою для американських переговірників.

Вашингтон наполягає на вивезенні збагаченого урану з Ірану в рамках будь-якої угоди. Іранські лідери, однак, чинять опір цій вимозі, воліючи залишити матеріал у країні під міжнародним моніторингом.

Ця розбіжність щодо того, де має зберігатися уран, стала однією з найбільших перешкод на шляху до ширшої угоди.

Суперечка щодо Ормузької протоки

Друге ключове питання стосується стратегічної Ормузької протоки — вузької водної артерії, що з'єднує Перську затоку з глобальними судноплавними маршрутами.

Тегеран висував ідеї щодо посилення контролю над правилами транзиту або навіть запровадження плати для суден. Американські чиновники відкинули цю концепцію, аргументуючи це тим, що запровадження зборів або нових обмежень підірве принцип вільного судноплавства в міжнародних водах.

Оскільки через цей коридор проходять енергетичні експортні потоки з Перської затоки, будь-яка зміна режиму його регулювання має глобальні економічні наслідки.

Реакція ринків на чутки про угоду

Фінансові ринки виявилися надзвичайно чутливими до новин про переговори.

Повідомлення про те, що Вашингтон і Тегеран можуть бути близькими до рамкової угоди, спровокували різке падіння цін на нафту та зростання фондових індексів, оскільки трейдери очікували зниження геополітичних ризиків та стабілізації енергетичних потоків.

Однак пізніші повідомлення засвідчили, що жодної остаточної угоди не досягнуто, а ключові питання — особливо щодо урану та контролю над Ормузькою протокою — залишаються невирішеними. Ціни на нафту відновилися, коли початковий оптимізм згас.

Що далі

Дипломати кажуть, що переговори можуть призвести до проміжної рамкової угоди, якщо сторонам вдасться звузити розбіжності щодо зберігання урану та правил судноплавства в Ормузькій протоці. Така рамкова угода могла б стати основою для детальнішої довгострокової домовленості.

Якщо ж ці суперечності залишаться невирішеними, переговори, ймовірно, триватимуть без вирішального прориву. У такому сценарії ринки продовжать гостро реагувати на кожну новину або чутку про прогрес.

Наразі ситуацію найкраще можна описати як крихку дипломатію: обговорення активні, посередники залучені, є ознаки поступового прогресу — але ключові питання, які визначать остаточну угоду, залишаються неврегульованими.

Публічні заяви з Вашингтона звучать стримано-оптимістично. Рубіо зазначив, що переговірники бачать «деякі добрі знаки» та невеликий прогрес, однак підкреслив, що дипломатичний результат вимагатиме вирішення кількох складних суперечок.

Одна з них стосується пропозиції Ірану щодо Ормузької протоки. Рубіо заявив, що дипломатичне рішення було б неможливим, якби Тегеран спробував запровадити систему збору плати з суден, що проходять протокою, яку Сполучені Штати вважають міжнародним водним шляхом, що має залишатися відкритим і вільним для світової торгівлі.

Оскільки приблизно п'ята частина світових поставок нафти та газу проходить через цю протоку, контроль над правилами судноплавства там став центральним стратегічним питанням переговорів.

Посередницька роль Пакистану

Пакистан виступив посередником між Вашингтоном і Тегераном. Міністр внутрішніх справ Мохсін Накві кілька разів їздив до Тегерану, передаючи повідомлення та пропозиції між двома сторонами.

За повідомленнями іранських та регіональних ЗМІ, Накві зустрічався з міністром закордонних справ Ірану Аббасом Аракчі для обговорення можливих компромісів і допомоги у створенні рамкової угоди, яка згодом могла б призвести до формальної домовленості.

Це посередництво відображає непрямий характер переговорів: замість прямих контактів посередники курсують між столицями, передаючи пропозиції, поки дипломати намагаються зменшити кількість ключових проблемних пунктів.

Ядерна суперечка: запас збагаченого урану Ірану

Найскладніше технічне питання стосується запасів Ірану урану, збагаченого приблизно до 60%. Такий рівень збагачення значно перевищує потреби цивільних реакторів і вважається близьким до збройового, що робить його центральною проблемою для американських переговірників.

Вашингтон наполягає на вивезенні збагаченого урану з Ірану в рамках будь-якої угоди. Іранські лідери, однак, чинять опір цій вимозі, воліючи залишити матеріал у країні під міжнародним моніторингом.

Ця розбіжність щодо того, де має зберігатися уран, стала однією з найбільших перешкод на шляху до ширшої угоди.

Суперечка щодо Ормузької протоки

Друге ключове питання стосується стратегічної Ормузької протоки — вузької водної артерії, що з'єднує Перську затоку з глобальними судноплавними маршрутами.

Тегеран висував ідеї щодо посилення контролю над правилами транзиту або навіть запровадження плати для суден. Американські чиновники відкинули цю концепцію, аргументуючи це тим, що запровадження зборів або нових обмежень підірве принцип вільного судноплавства в міжнародних водах.

Оскільки через цей коридор проходять енергетичні експортні потоки з Перської затоки, будь-яка зміна режиму його регулювання має глобальні економічні наслідки.

Реакція ринків на чутки про угоду

Фінансові ринки виявилися надзвичайно чутливими до новин про переговори.

Повідомлення про те, що Вашингтон і Тегеран можуть бути близькими до рамкової угоди, спровокували різке падіння цін на нафту та зростання фондових індексів, оскільки трейдери очікували зниження геополітичних ризиків та стабілізації енергетичних потоків.

Однак пізніші повідомлення засвідчили, що жодної остаточної угоди не досягнуто, а ключові питання — особливо щодо урану та контролю над Ормузькою протокою — залишаються невирішеними. Ціни на нафту відновилися, коли початковий оптимізм згас.

Що далі

Дипломати кажуть, що переговори можуть призвести до проміжної рамкової угоди, якщо сторонам вдасться звузити розбіжності щодо зберігання урану та правил судноплавства в Ормузькій протоці. Така рамкова угода могла б стати основою для детальнішої довгострокової домовленості.

Якщо ж ці суперечності залишаться невирішеними, переговори, ймовірно, триватимуть без вирішального прориву. У такому сценарії ринки продовжать гостро реагувати на кожну новину або чутку про прогрес.

Наразі ситуацію найкраще можна описати як крихку дипломатію: обговорення активні, посередники залучені, є ознаки поступового прогресу — але ключові питання, які визначать остаточну угоду, залишаються неврегульованими.