Головний діагноз: самозавдана криза

Центральна теза Аджемоглу: ліберальна демократія процвітала саме тоді, коли виконувала свої ключові обіцянки — широке економічне зростання, інклюзивне демократичне врядування та вільний пошук знань . Система почала занепадати, коли перестала це робити. Книга простежує, як лібералізм — філософія, створена для обмеження влади — ніколи повністю не пристосувався до ролі панівної ідеології XX століття і не мав стійкості, щоб впоратися з шоками глобалізації та цифрових технологій .

«М'який корсет»: як еліти звузили демократію

Аджемоглу описує механізм, який він називає «м'яким корсетом» (soft straitjacket) — не відкрите придушення, а поступове, кероване елітами звуження політичних та економічних можливостей, яке обмежило демократичні дебати та систематично виключало інтереси робітничого класу . Це виявилося в трьох ключових провалах:

• Відмова від спільного процвітання: Ліберальні еліти допустили зростання нерівності та стагнацію зарплат для працівників без вищої освіти, особливо після 1980-х років, коли автоматизація, глобалізація та деіндустріалізація розірвали зв'язок між зростанням продуктивності та доходами .
• Піднесення освіченої еліти: Політика та культура змістилися в бік пріоритетів професіоналів та власників дипломів, відштовхнувши той самий робітничий клас, який колись був основною базою прогресивного лібералізму .
• Відхід від свободи слова та демократичного самоврядування: Інститути стали менш чуйними до волі народу, а культура відкритих дебатів занепала. Аджемоглу зазначає, що 85% американських виборців вважають, що «обраним посадовцям байдуже, що думають такі люди, як вони» .

Цей «м'який корсет» задушив демократичну чуйність, яка колись надавала лібералізму легітимності, зробивши його вразливим до популістської реакції .

Дисфункція ШІ як дзеркало кризи демократії

Аджемоглу проводить пряму та вражаючу паралель між дисфункцією в розвитку штучного інтелекту та ширшою кризою ліберальної демократії. В обох сферах, стверджує він, елітарна ескалація замінює обдуманий, загальнокорисний прогрес .

Дебати про ШІ, каже він, «мають тенденцію до ескалації всього», керуючись тим самим розколом між освіченою елітою та рештою суспільства . Замість того, щоб демократично формувати ШІ для розширення можливостей працівників та задоволення суспільних потреб, технологію використовують для «посилення корпорацій та урядів проти працівників та громадян» . Поляризація та втрата довіри в управлінні ШІ дзеркально відображають аналогічні процеси в політичному житті .

Аджемоглу вже давно критикує поточний вектор розвитку ШІ. Він підрахував, що лише близько 5% завдань буде рентабельно автоматизовано найближчим часом, що дасть максимум 1–1,5% зростання ВВП, а реальний приріст сукупної факторної продуктивності від ШІ за наступне десятиліття становитиме приблизно 0,55% — це лише частка ейфоричних прогнозів Волл-стріт . Справжня проблема, на його думку, не в самому ШІ, а в «бездумному» дискурсі та концентрації влади, яку він уможливлює .

Рішення: «Робітничий лібералізм»

Запропонована Аджемоглу альтернатива — «робітничий лібералізм» (working-class liberalism) — проєкт, який у рекламних матеріалах описують як «рузвельтівський» . Його ключові елементи:

• Відновлення спільного процвітання: Перенаправлення економічної політики на користь працівників без вищої освіти через посилення переговорної сили, кращі зарплати та інклюзивне зростання. Це означає відхід від порядку денного, орієнтованого на еліту, і перехід до політики, яка приносить відчутні вигоди найменш освіченим і найменш кваліфікованим .
• Демократичне оновлення: Відродження інститутів самоврядування та свободи слова, щоб лібералізм знову реагував на вимоги народу, а не на елітарний консенсус. Аджемоглу наголошує на самоврядуванні на рівні громад та відбудові сильних спільнот як основі свободи .
• Технологічне перенаправлення: Спрямування ШІ та автоматизації на розширення людських можливостей і розширення прав працівників, а не на заміну робочих місць або концентрацію влади в руках небагатьох. Він закликає до «про-робітничого ШІ» та посилення соціальної безпеки, зокрема підтримки інструментів ШІ, які підвищують продуктивність працівників та їхню переговорну силу, а не ліквідують робочі місця .

Аджемоглу позиціонує це не як повернення до соціальної демократії середини XX століття, а як нову політичну філософію, яка повертає лібералізму його початкову обіцянку — широку свободу та спільне процвітання — для постіндустріального світу, охопленого технологічними змінами . Він стверджує, що «ремонт ліберальної демократії не є відповіддю» і що потрібна фундаментальна перебудова .

Головний діагноз: самозавдана криза

Центральна теза Аджемоглу: ліберальна демократія процвітала саме тоді, коли виконувала свої ключові обіцянки — широке економічне зростання, інклюзивне демократичне врядування та вільний пошук знань . Система почала занепадати, коли перестала це робити. Книга простежує, як лібералізм — філософія, створена для обмеження влади — ніколи повністю не пристосувався до ролі панівної ідеології XX століття і не мав стійкості, щоб впоратися з шоками глобалізації та цифрових технологій .

«М'який корсет»: як еліти звузили демократію

Аджемоглу описує механізм, який він називає «м'яким корсетом» (soft straitjacket) — не відкрите придушення, а поступове, кероване елітами звуження політичних та економічних можливостей, яке обмежило демократичні дебати та систематично виключало інтереси робітничого класу . Це виявилося в трьох ключових провалах:

• Відмова від спільного процвітання: Ліберальні еліти допустили зростання нерівності та стагнацію зарплат для працівників без вищої освіти, особливо після 1980-х років, коли автоматизація, глобалізація та деіндустріалізація розірвали зв'язок між зростанням продуктивності та доходами .
• Піднесення освіченої еліти: Політика та культура змістилися в бік пріоритетів професіоналів та власників дипломів, відштовхнувши той самий робітничий клас, який колись був основною базою прогресивного лібералізму .
• Відхід від свободи слова та демократичного самоврядування: Інститути стали менш чуйними до волі народу, а культура відкритих дебатів занепала. Аджемоглу зазначає, що 85% американських виборців вважають, що «обраним посадовцям байдуже, що думають такі люди, як вони» .

Цей «м'який корсет» задушив демократичну чуйність, яка колись надавала лібералізму легітимності, зробивши його вразливим до популістської реакції .

Дисфункція ШІ як дзеркало кризи демократії

Аджемоглу проводить пряму та вражаючу паралель між дисфункцією в розвитку штучного інтелекту та ширшою кризою ліберальної демократії. В обох сферах, стверджує він, елітарна ескалація замінює обдуманий, загальнокорисний прогрес .

Дебати про ШІ, каже він, «мають тенденцію до ескалації всього», керуючись тим самим розколом між освіченою елітою та рештою суспільства . Замість того, щоб демократично формувати ШІ для розширення можливостей працівників та задоволення суспільних потреб, технологію використовують для «посилення корпорацій та урядів проти працівників та громадян» . Поляризація та втрата довіри в управлінні ШІ дзеркально відображають аналогічні процеси в політичному житті .

Аджемоглу вже давно критикує поточний вектор розвитку ШІ. Він підрахував, що лише близько 5% завдань буде рентабельно автоматизовано найближчим часом, що дасть максимум 1–1,5% зростання ВВП, а реальний приріст сукупної факторної продуктивності від ШІ за наступне десятиліття становитиме приблизно 0,55% — це лише частка ейфоричних прогнозів Волл-стріт . Справжня проблема, на його думку, не в самому ШІ, а в «бездумному» дискурсі та концентрації влади, яку він уможливлює .

Рішення: «Робітничий лібералізм»

Запропонована Аджемоглу альтернатива — «робітничий лібералізм» (working-class liberalism) — проєкт, який у рекламних матеріалах описують як «рузвельтівський» . Його ключові елементи:

• Відновлення спільного процвітання: Перенаправлення економічної політики на користь працівників без вищої освіти через посилення переговорної сили, кращі зарплати та інклюзивне зростання. Це означає відхід від порядку денного, орієнтованого на еліту, і перехід до політики, яка приносить відчутні вигоди найменш освіченим і найменш кваліфікованим .
• Демократичне оновлення: Відродження інститутів самоврядування та свободи слова, щоб лібералізм знову реагував на вимоги народу, а не на елітарний консенсус. Аджемоглу наголошує на самоврядуванні на рівні громад та відбудові сильних спільнот як основі свободи .
• Технологічне перенаправлення: Спрямування ШІ та автоматизації на розширення людських можливостей і розширення прав працівників, а не на заміну робочих місць або концентрацію влади в руках небагатьох. Він закликає до «про-робітничого ШІ» та посилення соціальної безпеки, зокрема підтримки інструментів ШІ, які підвищують продуктивність працівників та їхню переговорну силу, а не ліквідують робочі місця .

Аджемоглу позиціонує це не як повернення до соціальної демократії середини XX століття, а як нову політичну філософію, яка повертає лібералізму його початкову обіцянку — широку свободу та спільне процвітання — для постіндустріального світу, охопленого технологічними змінами . Він стверджує, що «ремонт ліберальної демократії не є відповіддю» і що потрібна фундаментальна перебудова .