Передача влади не була автоматичною. Рада експертів — духовний орган із 88 членів, якому конституція доручає обирати верховного лідера, — засідала з 3 до 8 березня. Процес супроводжувався боротьбою між угрупованнями та виявив глибокі розбіжності всередині еліти .

Спочатку країною тимчасово керувала Тимчасова рада лідерства. Згодом Моджтаба отримав необхідні дві третини голосів, що стало сигналом про посилення позицій жорсткої військової фракції. Офіційно його оголосили верховним лідером 9 березня .

Його призначення було політично зручним, але богословськи суперечливим. Критики вважають, що передача посади синові перетворює систему Velayat-e Faqih — «правління ісламського правознавця» — на фактично спадкову монархію. Аналітики також зазначають, що Моджтаба успадкував дилему легітимності, яка свого часу супроводжувала прихід його батька до влади у 1989 році: чи ґрунтується верховна влада на релігійному авторитеті, чи на політичній силі .

Хто контролює Тегеран?

Стиль керівництва Моджтаби Хаменеї від початку був малопублічним. Він робив окремі заяви — зокрема 27 травня попередив, що держави регіону більше не будуть «щитами» для американських військових баз . Однак такі виступи залишаються рідкісними, а його вплив досі формується в умовах війни та внутрішнього хаосу.

Найпомітніша ознака розподіленої влади — публічна роль Мохсена Резаї, військового радника верховного лідера. Саме Резаї, а не Хаменеї, озвучив найжорсткіше послання режиму міжнародній аудиторії. В інтерв’ю CNN 5 червня він заявив, що переговори зайшли в «глухий кут», і попередив: якщо США відновлять бойові дії, вони «увійдуть у темний коридор» .

Додатковим свідченням внутрішньої неузгодженості є суперечливі заяви самого іранського режиму про те, чи відбуваються переговори взагалі. Міністерство закордонних справ Ірану прямо відкинуло повідомлення про прогрес, заявивши, що від початку війни країна «отримувала лише запити, а не вела переговорів» .

Військові структури Ірану та Корпус вартових ісламської революції, попри значні втрати й ослаблення під час конфлікту, також можуть зберігати істотну автономію. Водночас масштаб їхнього реального впливу за наявними даними визначити неможливо .

У відкритих джерелах недостатньо доказів, щоб остаточно стверджувати, чи є Моджтаба Хаменеї одноосібним центром ухвалення рішень, чи реальна влада належить колективу військових і духовних діячів.

$24 млрд як головна перешкода

Кожен дипломатичний канал, покликаний покласти край війні, упирається в одну вимогу: розблокування приблизно $24 млрд іранських активів.

Позиція Тегерана жорстка. За словами Резаї, повернення цих коштів — значна частина яких зберігається в Південній Кореї та інших країнах у межах санкційного режиму США — є для адміністрації Дональда Трампа «тестом на довіру» і не може бути предметом торгу .

Іран запропонував поетапну схему: половину суми розморозити після набуття чинності рамковою угодою, а решту переказати протягом наступних 60 днів . Провладні медіа назвали це питання «останньою серйозною розбіжністю», яка заважає переговорам перейти до наступного етапу .

Вашингтон категорично не погоджується з таким описом ситуації. 27 травня Білий дім назвав повідомлення іранських державних медіа про проєкт 14-пунктової рамкової угоди «цілковитою вигадкою» і заявив, що «ніхто не повинен вірити тому, що поширюють іранські державні медіа» . Про готовність США розблокувати ці кошти офіційно не повідомлялося.

Важлива деталь: не існує єдиного авторитетного підрахунку, який точно визначав би, скільки іранських активів заморожено та в яких країнах вони перебувають. Тому цифра $24 млрд є потужним переговорним аргументом, але залишається непідтвердженою офіційним загальним реєстром .

Переговори між посередниками та крихке перемир’я

Дипломатична ситуація не менш заплутана, ніж процес зміни влади. 7 квітня 2026 року Іран, Ізраїль і США погодили двотижневе перемир’я, а 21 квітня президент Трамп продовжив його на невизначений термін . Проте затишшя виявилося оманливим.

Непрямі переговори за посередництва Катару повністю зупинилися через суперечку навколо заморожених активів . Другий раунд, який планували провести в Пакистані, Білий дім відклав після того, як Іран відкинув спроби відновити діалог .

До кінця березня Вашингтон і Тегеран уже зайшли в глухий кут: кожна сторона відхиляла пропозиції іншої щодо припинення вогню . На початку червня надії на швидке політичне врегулювання майже згасли, а безвихідь, схоже, може затягнутися .

Невизначеність не обмежується столом переговорів. Важливою точкою тиску залишається Ормузька протока — через неї в мирний час проходить близько 20% світової торгівлі нафтою та природним газом . Основні бойові операції завершилися 5 травня 2026 року, але конфлікт не врегульований. Іран попередив, що в разі нового наступу «затягне війну» за межі Перської затоки .

Що відомо про можливу мирну угоду?

Поки що незрозуміло навіть те, чи існує формальний проєкт мирної домовленості. Іранське державне телебачення заявляло, що сторони завершують 14-пунктову рамкову угоду. Білий дім це заперечив, назвавши повідомлення пропагандою .

Отже, війна призупинена, але мир залишається примарним. Іран очолює верховний лідер із неперевіреним і, можливо, неповним контролем над системою, тоді як його представники висувають вимоги, які Вашингтон називає вигадкою.

Питання $24 млрд — це не лише суперечка про гроші. Воно стало індикатором того, чи достатньо стабільним є постхаменеївський порядок в Ірані, щоб виконувати міжнародні домовленості, і чи готова адміністрація США вважати Тегеран надійним партнером.

Передача влади не була автоматичною. Рада експертів — духовний орган із 88 членів, якому конституція доручає обирати верховного лідера, — засідала з 3 до 8 березня. Процес супроводжувався боротьбою між угрупованнями та виявив глибокі розбіжності всередині еліти .

Спочатку країною тимчасово керувала Тимчасова рада лідерства. Згодом Моджтаба отримав необхідні дві третини голосів, що стало сигналом про посилення позицій жорсткої військової фракції. Офіційно його оголосили верховним лідером 9 березня .

Його призначення було політично зручним, але богословськи суперечливим. Критики вважають, що передача посади синові перетворює систему Velayat-e Faqih — «правління ісламського правознавця» — на фактично спадкову монархію. Аналітики також зазначають, що Моджтаба успадкував дилему легітимності, яка свого часу супроводжувала прихід його батька до влади у 1989 році: чи ґрунтується верховна влада на релігійному авторитеті, чи на політичній силі .

Хто контролює Тегеран?

Стиль керівництва Моджтаби Хаменеї від початку був малопублічним. Він робив окремі заяви — зокрема 27 травня попередив, що держави регіону більше не будуть «щитами» для американських військових баз . Однак такі виступи залишаються рідкісними, а його вплив досі формується в умовах війни та внутрішнього хаосу.

Найпомітніша ознака розподіленої влади — публічна роль Мохсена Резаї, військового радника верховного лідера. Саме Резаї, а не Хаменеї, озвучив найжорсткіше послання режиму міжнародній аудиторії. В інтерв’ю CNN 5 червня він заявив, що переговори зайшли в «глухий кут», і попередив: якщо США відновлять бойові дії, вони «увійдуть у темний коридор» .

Додатковим свідченням внутрішньої неузгодженості є суперечливі заяви самого іранського режиму про те, чи відбуваються переговори взагалі. Міністерство закордонних справ Ірану прямо відкинуло повідомлення про прогрес, заявивши, що від початку війни країна «отримувала лише запити, а не вела переговорів» .

Військові структури Ірану та Корпус вартових ісламської революції, попри значні втрати й ослаблення під час конфлікту, також можуть зберігати істотну автономію. Водночас масштаб їхнього реального впливу за наявними даними визначити неможливо .

У відкритих джерелах недостатньо доказів, щоб остаточно стверджувати, чи є Моджтаба Хаменеї одноосібним центром ухвалення рішень, чи реальна влада належить колективу військових і духовних діячів.

$24 млрд як головна перешкода

Кожен дипломатичний канал, покликаний покласти край війні, упирається в одну вимогу: розблокування приблизно $24 млрд іранських активів.

Позиція Тегерана жорстка. За словами Резаї, повернення цих коштів — значна частина яких зберігається в Південній Кореї та інших країнах у межах санкційного режиму США — є для адміністрації Дональда Трампа «тестом на довіру» і не може бути предметом торгу .

Іран запропонував поетапну схему: половину суми розморозити після набуття чинності рамковою угодою, а решту переказати протягом наступних 60 днів . Провладні медіа назвали це питання «останньою серйозною розбіжністю», яка заважає переговорам перейти до наступного етапу .

Вашингтон категорично не погоджується з таким описом ситуації. 27 травня Білий дім назвав повідомлення іранських державних медіа про проєкт 14-пунктової рамкової угоди «цілковитою вигадкою» і заявив, що «ніхто не повинен вірити тому, що поширюють іранські державні медіа» . Про готовність США розблокувати ці кошти офіційно не повідомлялося.

Важлива деталь: не існує єдиного авторитетного підрахунку, який точно визначав би, скільки іранських активів заморожено та в яких країнах вони перебувають. Тому цифра $24 млрд є потужним переговорним аргументом, але залишається непідтвердженою офіційним загальним реєстром .

Переговори між посередниками та крихке перемир’я

Дипломатична ситуація не менш заплутана, ніж процес зміни влади. 7 квітня 2026 року Іран, Ізраїль і США погодили двотижневе перемир’я, а 21 квітня президент Трамп продовжив його на невизначений термін . Проте затишшя виявилося оманливим.

Непрямі переговори за посередництва Катару повністю зупинилися через суперечку навколо заморожених активів . Другий раунд, який планували провести в Пакистані, Білий дім відклав після того, як Іран відкинув спроби відновити діалог .

До кінця березня Вашингтон і Тегеран уже зайшли в глухий кут: кожна сторона відхиляла пропозиції іншої щодо припинення вогню . На початку червня надії на швидке політичне врегулювання майже згасли, а безвихідь, схоже, може затягнутися .

Невизначеність не обмежується столом переговорів. Важливою точкою тиску залишається Ормузька протока — через неї в мирний час проходить близько 20% світової торгівлі нафтою та природним газом . Основні бойові операції завершилися 5 травня 2026 року, але конфлікт не врегульований. Іран попередив, що в разі нового наступу «затягне війну» за межі Перської затоки .

Що відомо про можливу мирну угоду?

Поки що незрозуміло навіть те, чи існує формальний проєкт мирної домовленості. Іранське державне телебачення заявляло, що сторони завершують 14-пунктову рамкову угоду. Білий дім це заперечив, назвавши повідомлення пропагандою .

Отже, війна призупинена, але мир залишається примарним. Іран очолює верховний лідер із неперевіреним і, можливо, неповним контролем над системою, тоді як його представники висувають вимоги, які Вашингтон називає вигадкою.

Питання $24 млрд — це не лише суперечка про гроші. Воно стало індикатором того, чи достатньо стабільним є постхаменеївський порядок в Ірані, щоб виконувати міжнародні домовленості, і чи готова адміністрація США вважати Тегеран надійним партнером.