Потенційне значення такого кроку було б не лише військовим, а й політичним: удар по європейській державі, яка приймає іноземні сили, або по об’єктах, пов’язаних зі США чи Великою Британією, міг би перетворити регіональне протистояння на ширший конфлікт із безпосереднім залученням європейських урядів.
КВІР заявив, що будь-яка база, з якої здійснюються атаки по території Ірану, буде «законною ціллю». У липні це попередження стосувалося, зокрема, американських операцій із британської бази RAF Fairford. У відповідь уряд Великої Британії заявив, що її збройні сили готові захищати країну.
Ця заява формулює офіційну позицію стримування, але не означає, що кожна країна, де перебувають американські військові чи літаки, автоматично стане ціллю. Ключова умова, яку озвучує Тегеран, — фактичне використання об’єкта для атак на Іран. Таким чином, Іран проводить межу між базами, що безпосередньо підтримують удари, і об’єктами, які лише приймають союзні сили.
Іран уже продемонстрував певну здатність загрожувати цілям на значній відстані від власних кордонів. За повідомленнями, дві ракети були запущені в напрямку спільної американсько-британської бази на острові Дієго-Гарсія — майже за 4 000 км від Ірану. За даними BBC із посиланням на заяви британського уряду, одна ракета вийшла з ладу, а іншу перехопили.
Цей епізод підтверджує, що занепокоєння щодо дальності іранських ракет має підстави. Однак він не доводить наявності надійної спроможності для тривалих і точних ударів по всій Європі. Аналітики, яких цитує Stars and Stripes, зазначали, що великі американські вузли, зокрема база Рамштайн, теоретично можуть опинятися в зоні досяжності. Водночас імовірність успішної атаки залишається низькою: обидві ракети під час спроби удару по Дієго-Гарсія не досягли цілі.
Найобґрунтованіша оцінка звучить так: загроза є реальною, але обмеженою. Її не можна ігнорувати, проте дальність, надійність ракет, можливості перехоплення, живучість пускових установок і високі наслідки атаки на європейську державу стримують імовірність негайної ракетної кампанії проти Європи.
У повідомленнях також ішлося про можливість атак або інших примусових заходів проти підводних волоконно-оптичних кабелів у районі Ормузької протоки. Через ці кабелі проходять фінансові транзакції, хмарні сервіси та значна частина цифрового зв’язку між Європою, Азією і країнами Перської затоки.
Наявні матеріали не дають незалежного підтвердження, що Тегеран санкціонував або вже здійснив атаку на кабелі. Тому цю можливість слід розглядати як резервну загрозу, а не як підтверджену кампанію. Водночас її реалізація стала б значною ескалацією: криза вийшла б за межі суден і військових об’єктів та безпосередньо зачепила цивільну цифрову інфраструктуру.
60-денний американо-іранський формат завершився без ширшої угоди. Reuters повідомило, що переговорів про продовження режиму припинення вогню не було, тоді як іранські посадовці заявили: Вашингтон має повернутися до проміжної домовленості та визначити графік виконання своїх зобов’язань.
Згодом президент Дональд Трамп заявив, що жодні переговори чи контакти з Іраном не тривають і не заплановані. Інші повідомлення описували завершення дедлайну на тлі глухого кута щодо умов довгострокового врегулювання.
Закінчення дипломатичного вікна не доводить, що масштабні бойові дії неминуче відновляться. Однак воно прибирає формальний механізм, який міг стримувати ескалацію. На його місце ризикують прийти військові сигнали, взаємні удари та помилкові розрахунки.
Об’єднані Арабські Емірати заявили, що їхня протиповітряна оборона виявила дві балістичні ракети, запущені з Ірану в напрямку країни або прилеглих морських маршрутів. Одна, за повідомленнями, впала в територіальних водах ОАЕ, інша — у міжнародних водах. Іран назвав звинувачення безпідставними.
Попри суперечку щодо відповідальності, реакція Абу-Дабі є беззаперечною: ОАЕ призупинили торгівлю, комерційні обміни та фінансові операції з Іраном до подальшого повідомлення. Це поглиблює регіональну ізоляцію Ірану та підвищує ціну будь-яких нових атак, що можуть зачепити країни Перської затоки або торговельне судноплавство.
Найпомітніший безпосередній наслідок — морський. Reuters повідомило, що рух через Ормузьку протоку майже зупинився після нових атак на два судна. Служба досліджень Конгресу США також описала відновлення іранських атак на комерційне судноплавство та держави регіону, що спричинило американські контрзаходи.
Іранські та американські посадовці роблять взаємно протилежні заяви про контроль над водним шляхом. Представник, пов’язаний із КВІР, сказав, що протока перебуває під управлінням Ірану, тоді як президент Трамп заявив, що США контролюють її. Незалежно від цих заяв, скорочення руху суден створює практичні ризики для перевезень, страхування, вартості фрахту та енергетичних ринків — навіть без формально оголошеного й постійного перекриття протоки.
Переглянуті матеріали не дають змоги достатньо підтвердити повідомлення про загибель людей під час атаки на вантажне судно, зокрема встановити назву судна, кількість жертв або відповідального. Цей інцидент не слід подавати як доведений факт без незалежного підтвердження від морських органів або кількох надійних джерел.
З огляду на доступні докази, найімовірнішими інструментами подальшої ескалації Ірану залишаються:
Удар по європейській території або міжнародній цивільній комунікаційній інфраструктурі був би значно ризикованішим кроком, ніж подальший тиск навколо Ормузької протоки. Він міг би різко розширити конфлікт і спричинити масштабнішу відповідь Заходу. Наразі докази свідчать про необхідність підвищеної пильності та реальний, але обмежений ризик — а не про підтверджене рішення Ірану атакувати Європу.