60 днів минули, а миру немає: наслідки краху домовленостей США та Ірану

Меморандум про взаєморозуміння між США та Іраном, підписаний 17 червня, мав стати дипломатичним «містком»: продовжити режим припинення вогню максимум на 60 днів і дати Вашингтону та Тегерану час для переговорів про ширшу угоду. 17 серпня цей термін завершився без остаточного мирного договору та без спільно підтвердженого продовження.

Це не обов’язково означає кінець дипломатії. Але сторони втратили найчіткішу тимчасову конструкцію, яка мала стримувати конфлікт. Відтепер ядерна суперечка, санкції, військова активність і доступ до Ормузької протоки знову стали елементами одного жорсткого торгу.

Що передбачав меморандум

14-пунктова рамкова домовленість мала припинити бойові дії та створити час для переговорів про постійне врегулювання. Документ стосувався ядерних зобов’язань Ірану, американських обмежень і відновлення безпечного комерційного судноплавства через Ормузьку протоку.

60-денний переговорний період можна було продовжити, але лише за взаємною згодою. Це важливе уточнення: повідомлення про те, що переговори можуть тривати, не дорівнюють публічно підтвердженому продовженню самого меморандуму, його зобов’язань щодо припинення вогню чи правил проходу суден.

Чому домовленість розпалася

Угоду ставало дедалі важче підтримувати на тлі взаємних звинувачень Вашингтона й Тегерана в порушенні зобов’язань, а також суперечок про умови відкриття Ормузької протоки. У липні повідомлялося про відновлення бойових дій, а президент Дональд Трамп заявив, що початковий режим припинення вогню «завершено».

До кінця встановленого терміну суперечка вже точилася не стільки навколо виконання тимчасової угоди, скільки навколо принципово різних вимог. Іран пов’язував повне відкриття протоки зі зміною політики США, тоді як Вашингтон продовжував наполягати на контролі над водним шляхом і ширших поступках Тегерана.

Тож проблема виявилася не лише політичною, а й практичною — у питанні виконання. Коли сторони більше не визнають однакове тлумачення домовленостей, меморандум не може надійно стримувати військову чи морську ескалацію.

Що означає завершення меморандуму для припинення вогню

У доступних повідомленнях немає чітко підтвердженої нової рамкової угоди, яка замінила б меморандум. Тривалі удари, взаємні звинувачення та призупинення або відхилення зобов’язань послабили практичні обмеження, які мала створити червнева домовленість.

Це підвищує ризик ескалації через окремі інциденти, а не обов’язково через свідоме рішення розпочати ширшу війну. Напад на судно, зіткнення за участю військово-морських сил або удар, який пов’яжуть з однією зі сторін, може швидко звузити простір для роботи посередників і відновлення переговорів.

Чому Ормузька протока стала головною точкою ризику

Ормузька протока перетворилася на головне випробування домовленостей. Меморандум пов’язував припинення бойових дій із безпечним проходом торговельних суден, але подальші переговори зайшли в глухий кут через питання про те, як саме має відкриватися протока і під чиєю юрисдикцією.

Іран наполягає, що контролює протоку, і попереджає про перехід до більш наступальної позиції, якщо дипломатія провалиться. Навіть без формального повного блокування така риторика підвищує невизначеність для судноплавних компаній. Уповільнення руху танкерів і відсутність угоди вже стали частиною ринкових та безпекових ризиків навколо дедлайну.

Для комерційних операторів ризик визначається не лише тим, чи вважається водний шлях юридично відкритим. Важливі також безпека екіпажів і суден, можливі затримки, зміна маршрутів, страхові витрати та ймовірність того, що локальне зіткнення порушить рух. Доступні повідомлення підтверджують зростання невизначеності, але не дають підстав називати конкретний майбутній рівень цін на нафту.

Наслідки для регіональної безпеки

Країни Перської затоки, імпортери енергоносіїв і військово-морські держави опинилися перед складним вибором. Вони можуть прагнути захистити комерційне судноплавство, однак військові кроки поблизу Ормузької протоки Тегеран може трактувати як спробу Вашингтона встановити контроль над водним шляхом. Через це крах домовленостей посилює тиск на уряди регіону та водночас зменшує передбачуваність, яку могло б забезпечити перевірене припинення вогню.

Ризик не обмежується танкерами. Портова інфраструктура, військово-морські сили, торговельні судна та інші учасники, пов’язані з конфліктом, можуть стати цілями або джерелами ескалації, якщо сторони продовжать діяти без взаємно визнаних правил. Це сценарії ризику, а не твердження, що кожен із них обов’язково реалізується.

Чи можливе нове міжнародне врегулювання

Майбутня угода залишається можливою, але невдалий тимчасовий процес робить її складнішою. Червневий меморандум відкрив переговорне вікно, проте не розв’язав базові суперечки щодо ядерної програми Ірану, санкцій, морського доступу та механізмів виконання.

Більш стійкий процес, імовірно, потребуватиме щонайменше:

• припинення вогню, яке чітко визнають обидві сторони;
• незалежної або взаємно прийнятної перевірки виконання;
• однозначних правил проходу торговельних суден через Ормузьку протоку;
• поетапного узгодження ядерних кроків, послаблення санкцій і військових зобов’язань;
• надійного механізму розгляду звинувачень у порушеннях.

Ці умови описують прогалини, виявлені після краху тимчасової угоди, а не положення нового договору. Перспектива ширшого, зокрема міжнародно підтриманого, врегулювання залежатиме від того, чи зможуть США та Іран перейти від паралельних публічних вимог до спільної системи правил і перевірки.

Висновок

60-денний меморандум завершився, не забезпечивши постійної угоди, заради якої його укладали. Його крах не зробив новий дипломатичний трек неможливим, але ускладнив кожен наступний крок: припинення вогню стало менш переконливим, статус Ормузької протоки — більш спірним, а комерційне судноплавство зіткнулося з вищою невизначеністю.

Повідомлення про пізнє продовження варто оцінювати обережно, якщо Вашингтон і Тегеран спільно не опублікують його тривалість, умови та зобов’язання щодо припинення вогню. За наявними даними, до встановленого дедлайну чіткої угоди-наступниці не набуло чинності.