Іран атакував аеропорт Кувейту: крах перемир'я та єдина відсіч країн Перської затоки

Тегеран назвав цю операцію відповіддю на попередній американський удар по острову Кешм. Центральне командування США (CENTCOM) підтвердило, що напередодні американські військові завдали два удари по іранській наземній станції управління . Водночас іранські атаки не обмежилися лише Кувейтом — того ж дня було зафіксовано влучання по житлових районах та об'єктах енергетичної інфраструктури в Бахрейні .

Єдиний фронт арабських країн

Напад на цивільний аеропорт викликав миттєву, безпрецедентно жорстку та одностайну реакцію в арабському світі.

• Катар одним із перших виступив із заявою, різко засудивши «повторювані атаки» Ірану на «братню державу» Кувейт. МЗС Катару назвало ці дії «кричущим порушенням суверенітету» та «відвертим нехтуванням нормами міжнародного права», висловивши повну солідарність з Кувейтом .

• Об'єднані Арабські Емірати (ОАЕ) виступили з не менш категоричним осудом, наголосивши, що подібні удари є грубим порушенням міжнародного права та становлять пряму загрозу регіональній стабільності .

До колективного демаршу приєдналися й інші ключові гравці регіону — Саудівська Аравія, Єгипет, Йорданія та Ліван. Усі вони висловили підтримку Кувейту та Бахрейну, засудивши дії Тегерана як такі, що підривають безпеку та стабільність на всьому Близькому Сході . Рада співробітництва арабських держав Перської затоки (РСАДПЗ) колективно засудила «мерзенну агресію» Ірану та заявила про підтримку двох постраждалих країн .

Перемир'я, що існувало лише на папері

Ця ескалація сталася на тлі фактично «мертвого» перемир'я між США та Іраном. Широкомасштабний конфлікт розпочався 28 лютого 2026 року зі спільних американо-ізраїльських ударів по Ірану . Двотижневе перемир'я за посередництва Пакистану набуло чинності 8 квітня. Перші переговори тоді провели в Ісламабаді . Однак столичні консультації зайшли в глухий кут, а США згодом в односторонньому порядку запровадили морську блокаду Ірану, закривши Ормузьку протоку для більшості суден .

До кінця травня перемир'я зберігалося хіба що номінально. Вашингтон заявляв про досягнення рамкової угоди та її безстрокове продовження, однак Тегеран категорично заперечував будь-які домовленості . На 100-й день війни, 7 червня, аналітики констатували, що «крихке перемир'я остаточно зруйновано внаслідок збройних сутичок» . МЗС Ірану звинуватило США у зриві угоди від 8 квітня та заявило, що повторювані порушення свідчать про небажання Вашингтона знижувати напруженість .

Умови для потенційного врегулювання залишаються вкрай складними. Іран, зокрема, вимагає розблокування 24 мільярдів доларів заморожених активів та скасування санкцій. Пакистан продовжує посередницькі зусилля, попри триваючі бойові дії .

Ліванський фактор

Іран відкрито пов'язав свою відмову від деескалації в Затоці з ситуацією в Лівані. Ще 1 червня речник іранського МЗС Есмаїл Бакаї заявив: «Головним чинником, що перешкоджає досягненню згоди в регіоні, є сіоністський режим та атаки на Ліван» . Тегеран стверджував, що безперервні військові операції Ізраїлю в Лівані напряму блокують прогрес на переговорах із Вашингтоном .

Хоча 16 квітня в Лівані було оголошено окреме тимчасове перемир'я, Ізраїль продовжив завдавати ударів, що й стало для Ірану формальним виправданням власних агресивних дій .

Економічний колапс та гуманітарна катастрофа

Наслідки війни для цивільного населення та регіональної стабільності є катастрофічними.

• Вибіркова ескалація: Протягом усього травня 2026 року Іран та його проксі-сили в Іраку систематично атакували країни Затоки та морські судна, ігноруючи перемир'я. За даними ACLED, найчастіше під удар потрапляли ОАЕ, за ними — Кувейт .

• Економічний зашморг: Американська блокада Ормузької протоки лишається потужним важелем тиску на світові енергетичні ринки, завдаючи нищівного удару по економіках країн Затоки. ВМС Корпусу вартових ісламської революції (КВІР) дозволяє прохід лише окремим суднам — так, 2 червня за добу було пропущено лише 24 кораблі .

• Гуманітарна криза: Станом на початок червня війна забрала тисячі життів в Ірані, Лівані, Ізраїлі та арабських державах Затоки, а мільйони людей змушені були покинути свої домівки . Атаковані Іраном країни, які не є безпосередніми учасницями конфлікту між США та Іраном, засудили ці напади як порушення свого суверенітету та заявили про законне право на самооборону згідно з міжнародним правом .