До рахунку також додаються страхування воєнних ризиків, простій, обхідні шляхи, витрати на фінансування та демередж — платежі за затримку судна. Тому навіть фізично можливий прохід може виявитися економічно невигідним, якщо власник вантажу не готовий сплатити значну надбавку за ризик.
Доступні дані свідчать радше про різке скорочення руху, ніж про одну беззаперечну картину повного перекриття. За даними Kpler, наведеними Reuters, до війни через Ормуз проходило близько 18 млн барелів сирої нафти й нафтопродуктів на добу. У липні цей показник знизився до 4,8 млн барелів на добу, а в серпні в середньому становив близько 2 млн барелів на добу.
Падіння видно й за кількістю суден. Після нових атак і відновлення американської блокади 16 липня протоку перетнули лише три товарні судна. В одну з наступних субот пройшли п’ять, а наступної неділі не було зафіксовано жодного. В інших повідомленнях ішлося про невелике пожвавлення — наприклад, дев’ять суден в один із серпневих днів, — але це все одно було нижче за середній показник місяця.
Такі цифри складно узгодити з категоричними заявами, що з Перської затоки взагалі не виходить нафта. Частину суден могли супроводжувати військові, пропускати за вибірковим дозволом або вони могли вимикати транспондери. Міністерство енергетики США заявляло, що в одну з неділь за військової допомоги через протоку пройшло 8,5 млн барелів. Це показує, наскільки оцінки офіційних структур можуть відрізнятися від даних відкритого відстеження.
Найобережніший висновок такий: Ормузька протока працює на частці від своєї звичайної пропускної спроможності, а видимий трафік не дає повної картини прихованих або супроводжуваних переходів.
Доступ до протоки перетворився на суперечку про те, хто саме має визначати безпечний маршрут. Повідомлялося про конкуруючі коридори — одні під управлінням Ірану, інші під захистом США. Частина суден ішла ближче до узбережжя Оману, інші обирали маршрути біля Ірану.
Запропонований Іраном порядок також передбачав обмеження для окремих суден. План іранського парламентського комітету містив положення про заборону проходу для американських, ізраїльських та інших суден, які вважатимуться ворожими. Водночас Тегеран, за повідомленнями, вимагав збори у розмірі 5–7% вартості вантажу. Оман обговорював збір приблизно 3%, тоді як Вашингтон наполягав на відсутності транзитної плати.
Це більше, ніж тимчасове правило навігації. Така схема дала б Ірану практичну можливість вирішувати, які судна входять до Перської затоки й на яких умовах — навіть якщо формально домовленість укладалася б за посередництва Оману. США виступають проти іранського контролю над водним шляхом.
Домовленість за посередництва Оману могла б створити канал для обмеженого пропуску суден, але перешкод залишається чимало. Reuters повідомляв, що представники галузі вважають запропоновану схему складною для реалізації через американські санкції та жорсткі страхові умови щодо платежів.
Є й проблема довіри. У меморандумі від червня йшлося про «максимальні зусилля» Ірану для безпечного та безкоштовного проходу комерційних суден лише протягом 60 днів. Подальше управління протокою мало визначатися в консультаціях з Оманом та іншими державами Перської затоки. Короткострокова обіцянка — це ще не стабільний безпековий режим, який приймуть судновласники, страховики та уряди.
Для операторів важливо не тільки те, чи дозволять судну пройти сьогодні. Не менш важливо знати, чи діятимуть ті самі маршрут, супровід, тарифи та гарантії, коли судно повертатиметься, або якщо політична ситуація зміниться просто під час рейсу.
Розвороти Sea V і Hestia не доводять, що Іран безпосередньо атакував ці судна. Але вони показують: ризик сприймається як достатньо високий, щоб впливати на рішення суден, пов’язаних із Китаєм, навіть тоді, коли уряди обговорюють відновлення руху. Маневри відбулися на тлі призупинених переговорів між США та Іраном, нещодавніх атак на танкери й посилення тиску на Тегеран.
Тож нормалізація судноплавства виглядає радше віддаленою, ніж неминучою. Для реального відновлення руху потрібні не поодинокі проходи, а передбачуваний маршрут, дієві гарантії безпеки, зрозумілі правила страхування, ясність щодо зборів і домовленість про те, хто контролює доступ — Іран, США, Оман чи ширший регіональний механізм.
Поки цих умов немає, Ормузьку протоку найточніше описує формула: вибірково прохідна, але комерційно ненадійна. Саме це пояснює, чому одні танкери продовжують рух, а інші розвертаються — і чому витрати на транспортування нафти залишаються високими, навіть коли протока не є повністю порожньою.