Іран пригрозив країнам Перської затоки ударами по критичній інфраструктурі, якщо США відновлять атаки

Це повідомлення має не лише військовий, а й дипломатичний розрахунок. Тегеран намагається підвищити ціну можливої операції для Вашингтона, погрожуючи його найближчим регіональним союзникам. Іран розраховує, що Саудівська Аравія, Об’єднані Арабські Емірати, Катар, Кувейт і Бахрейн переконають президента Дональда Трампа не повертатися до масштабної військової ескалації та залишити США за столом переговорів .

Попередні сигнали про можливі удари

Нинішня заява не стала першим попередженням Тегерана. 1 серпня іранська влада пообіцяла відповісти на можливий удар США по критичній енергетичній інфраструктурі, використавши формулювання про «полум’я війни» .

Ще 22 липня головний переговорник Ірану Мохаммад Багер Калібаф заявив, що «жодна інфраструктура не буде в безпеці», якщо безпеку самого Ірану не буде гарантовано . У березні Тегеран уже погрожував ударами по енергетичних і водних об’єктах сусідніх держав Перської затоки у відповідь на можливі атаки США по іранській електромережі .

Війна, що почалася 28 лютого

28 лютого 2026 року США та Ізраїль розпочали спільні повітряні удари по Ірану — операції Epic Fury та Lion’s Roar. Унаслідок ударів загинув верховний лідер Ірану Алі Хаменеї, після чого Тегеран здійснив масштабні ракетні й дронові атаки по цілях у регіоні .

Конфлікт переріс у широку регіональну війну: США та Ізраїль продовжили повітряні операції проти Ірану, а іранські сили завдавали ударів по країнах Перської затоки. Морський рух через Ормузьку протоку — один із ключових маршрутів світової торгівлі енергоносіями — був майже повністю порушений після її закриття Іраном у березні .

Чому не спрацював червневий меморандум

17–18 червня США та Іран підписали за посередництва Пакистану й Катару 14-пунктовий меморандум, відомий як Ісламабадський меморандум. Він передбачав тимчасове припинення вогню та 60-денний період для переговорів про остаточну угоду .

Однак домовленість швидко застопорилася. Віцепрезидент США Джей Ді Венс скасував заплановану поїздку до Швейцарії для переговорів щодо реалізації меморандуму, пославшись на напруженість, що зберігалася . Тимчасова рамка так і не перетворилася на стійкий мир, а 60-денний період не завершився фінальною угодою.

Ормузька протока залишається головним важелем

Після початку війни Іран фактично заблокував нормальне судноплавство через Ормузьку протоку — вузький морський коридор, через який проходить значна частина світових потоків нафти та газу . Окремо США блокували іранські порти з 13 квітня до 29 травня .

Червневий меморандум передбачав початок відновлення судноплавства, але переговори зайшли в глухий кут. Іран погрожував після завершення 60-денного періоду стягувати плату з суден, що проходитимуть протокою, тому суперечка навколо її режиму залишається невирішеною .

Оцінка Венса: «розколота система» Ірану

Джей Ді Венс вважає, що внутрішня боротьба за владу в Ірані ускладнює укладення угоди, яка могла б бути стабільною. Йдеться про суперечки після загибелі Алі Хаменеї, спірне успадкування влади його сином Моджтаабою Хаменеї, а також розбіжності між Корпусом вартових ісламської революції, новим політичним керівництвом і духовенством .

Саме така «розколота система», за оцінкою американської сторони, ставить під сумнів здатність Тегерана виконувати довгострокові зобов’язання. Скасування Венсом поїздки до Женеви та його публічні сумніви щодо надійності іранських гарантій стали додатковими ознаками кризи довіри .

Погроза Трампа 28 липня і пауза 1 серпня

Близько 28 липня 2026 року Дональд Трамп пригрозив ударом по енергетичній мережі Ірану, заявивши, що США можуть «масштабно підірвати» іранську енергетичну інфраструктуру . Це відбулося на тлі нового обміну ударами: 21 липня американські сили атакували цілі на півдні Ірану .

1 серпня Трамп заявив, що США утримаються від нових атак, сподіваючись швидко досягти угоди . Водночас він попередив, що дипломатичне вікно можливостей є вузьким. Саме після цієї заяви Іран посилив повідомлення для країн Перської затоки про можливу відповідь по їхній інфраструктурі.

Що стоїть за стратегією Ірану

За оцінками представників країн Перської затоки та аналітиків, Іран намагається вистояти довше за Вашингтон, перетворюючи торговельні маршрути, судноплавство й енергетичні об’єкти Близького Сходу на важелі тиску . Його мета — переконати США та союзників, що стримування кризи коштуватиме дорожче, ніж погодження на іранські вимоги щодо Ормузької протоки .

Попередження 5–6 серпня стало черговим кроком цієї кампанії економічного та інфраструктурного тиску. Тегеран намагається використати вплив на країни Перської затоки, щоб повернути Вашингтон до переговорів, але водночас демонструє готовність до ширшої регіональної війни, якщо Трамп відновить удари .