Заклики Бен-Гвіра до нічних убивств у Газі: де проходять межі його влади

Окремо Бен-Гвір неодноразово просував ідею так званої добровільної «еміграції» палестинців із Гази. Наприкінці липня він заявив, що знищення ХАМАС і заохочення палестинської «еміграції» — єдине рішення, партнером у якому Ізраїль має погодитися бути, відкинувши домовленості з ХАМАС за посередництва третіх сторін.

Ця позиція узгоджується з його підтримкою ізраїльських поселень і довгострокового контролю над Газою, а не з ідеєю переговорного відведення військ.

Яку владу Бен-Гвір має насправді

Бен-Гвір обіймає посаду міністра національної безпеки Ізраїлю. До його відомства належать Ізраїльська поліція та Тюремна служба Ізраїлю. Це робить його впливовою фігурою у питаннях внутрішньої безпеки, поліцейської роботи, утримання в’язнів і пов’язаної з ними адміністрації.

Однак його повноваження мають чіткі межі:

• він не командує ЦАХАЛом;
• не визначає військову вертикаль командування;
• не може законно наказувати авіаудари чи інші операції ЦАХАЛу в Газі;
• ізраїльські суди також обмежували його право віддавати поліції оперативні накази безпосередньо на місцях.

Тож різниця між політичним впливом і військовим командуванням тут принципова. Бен-Гвір може формувати загальну політику у сфері поліції та в’язниць, чинити тиск на уряд і використовувати підтримку своєї партії в коаліції. Але він не має права самостійно визначати, кого і коли атакує ізраїльська армія в Газі.

Як його слова можуть фігурувати у справі в Міжнародному суді ООН

Позов Південної Африки проти Ізраїлю в Міжнародному суді ООН (МС ООН) стосується можливих порушень Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього. У своїй заяві Південна Африка посилалася, зокрема, на заяви ізраїльських політичних і військових посадовців як на матеріал, з якого можна робити висновки про можливий умисел знищити палестинців у Газі як групу.

Водночас важливо не плутати тимчасові заходи суду з остаточним рішенням у справі. МС ООН не встановлював, що Ізраїль уже вчинив геноцид. Тимчасові накази стосувалися прав, захищених Конвенцією про геноцид, які суд визнав такими, що потребують захисту, і зобов’язували Ізраїль запобігати забороненим діям, зокрема вбивству членів захищеної групи, а також прямому й публічному підбурюванню до геноциду та карати за нього.

Тому слова Бен-Гвіра можуть бути наведені Південною Африкою або іншими учасниками процесу як контекстуальні докази дегуманізації, можливого умислу чи підбурювання. Але самі по собі вони не є висновком суду про його індивідуальну кримінальну відповідальність і не доводять остаточно, що Ізраїль вчинив геноцид.

Ізраїль відкидає звинувачення в геноциді та заявляє, що його війна спрямована проти ХАМАС, а не проти палестинців як захищеної Конвенцією групи.

Чому заява важлива для ізраїльської політики

Висловлювання Бен-Гвіра посилюють його образ представника ультранаціоналістичного табору, який виступає за максимальне застосування військової сили, постійний ізраїльський контроль над Газою, поселення та виїзд палестинців. Повідомлення про зростання популярності таких раніше маргінальних позицій з’являлися напередодні запланованих парламентських виборів в Ізраїлі 27 жовтня. Водночас ізраїльські внутрішні медіа, за наявними даними, приділили саме цьому епізоду подкасту небагато уваги.

Це поєднання — слабке висвітлення в мейнстримних медіа та чітке звернення до власної політичної бази — може зміцнити переговорні позиції Бен-Гвіра всередині коаліції Нетаньягу. Це не означає, що міністр визначає військову політику. Але його партійна підтримка може ускладнити для прем’єра компроміс, який поставив би під загрозу стабільність уряду.

Як заяви вписуються у глухий кут переговорів щодо Гази

Заяви пролунали на тлі суперечки про послідовність двох кроків: роззброєння ХАМАС і відведення ізраїльських військ. Ізраїльські посадовці заявляють, що війська не залишать свої позиції без «справжнього роззброєння» ХАМАС. ХАМАС натомість пов’язує передачу важкого озброєння із припиненням ізраїльських військових дій та відведенням ізраїльських сил із Гази.

Підтриманий США план, пов’язаний із президентом Дональдом Трампом, передбачав зв’язок між роззброєнням ХАМАС і поетапним відведенням ізраїльських військ. Нетаньягу відкинув положення про відступ і заявив, що Ізраїль не піде з Гази, доки ХАМАС не буде повністю роззброєний.

Бен-Гвір займає ще жорсткішу позицію: він називав угоду про роззброєння та відведення військ неприйнятною і виступає за подальший ізраїльський контроль, палестинську «еміграцію» та поселення замість переговорного відступу.

У підсумку формується тристороння політична напруга: ХАМАС ставить роззброєння в залежність від припинення ізраїльських дій і відведення військ; план Трампа пов’язує ці два процеси між собою; Нетаньягу наполягає, що спочатку має відбутися повне роззброєння. Бен-Гвір же відкидає саму ідею переговорного відведення.

Саме в цьому контексті варто сприймати його слова з подкасту: як публічний заклик до ескалації та постійного контролю над Газою, підкріплений політичним впливом, але не правом командувати ізраїльськими військовими операціями.