«Дивіденд від ШІ»: чи можуть країни Перської затоки платити громадянам гарантований дохід?

Чому саме країни Перської затоки розглядають як можливих кандидатів

Величезна база суверенного капіталу

Суверенні фонди країн GCC колективно контролюють активи, вартість яких наближається до $5 трильйонів. Традиційно ці кошти допомагали перерозподіляти нафтові доходи через державні робочі місця, субсидії та розгалужені системи соціальної підтримки.

Прихильники «дивіденду від ШІ» вважають, що цю саму інфраструктуру можна було б використати для регулярних виплат громадянам — уже не лише за рахунок нафти, а й доходів від AI-економіки , . У такій моделі держава фактично розподіляла б частину прибутку від активів, якими володіє сама.

Держава контролює значну частину ланцюга створення вартості ШІ

На відміну від багатьох західних економік, країни Перської затоки не обмежуються регулюванням або оподаткуванням приватних технологічних компаній. Вони безпосередньо інвестують у дата-центри, обчислювальні потужності, виробників і розробників моделей.

• HUMAIN у Саудівській Аравії — дочірня компанія, що повністю належить Державному інвестиційному фонду (PIF). Вона уклала угоди більш ніж на $23 мільярди з NVIDIA, AMD, Amazon і xAI, а також розгорнула 600 000 чипів NVIDIA у Hexagon — найбільшому у світі урядовому дата-центрі , .
• MGX в Абу-Дабі у липні 2026 року завершив формування свого першого AI-фонду обсягом $49 мільярдів. Серед його інвестицій і партнерств — OpenAI, xAI, Anthropic, SpaceX та інші компанії, що працюють із передовими технологіями , , .
• G42 — пов’язана з державою ОАЕ AI-компанія — отримала у 2024 році стратегічну інвестицію Microsoft на $1,5 мільярда .

Звідси випливає головний аргумент прихильників: якщо держава вже володіє частками в інфраструктурі та компаніях, вона може отримувати частину доходів від розвитку ШІ без посередництва нового податку на приватний сектор. Це відрізняється від підходу, який пропонував генеральний директор OpenAI Сем Альтман, — створити у США «суспільний фонд добробуту», що оподатковував би технологічні компанії та розподіляв частину AI-багатства між громадянами , .

У звіті Thorsten Meyer AI, який цитують кілька видань, країни Перської затоки названо «найяскравішим прикладом державної відповіді на ризики для зайнятості через володіння капіталом» , .

У регіоні вже існує своєрідний «дивіденд»

Соціальні моделі країн GCC частково нагадують дивіденд, хоча зазвичай не мають форми однакової щомісячної виплати. Громадяни можуть отримувати державну роботу, субсидії, безкоштовні або недорогі послуги, а в низці країн — не сплачувати податок на доходи фізичних осіб.

Аналітики описують це як фактичний капітальний дивіденд — розподіл доходів від державних активів через соціальну систему, а не через окремий платіж кожному громадянину . У звіті PwC за січень 2025 року «постійні доплати до доходів для низькооплачуваних працівників» названо одним із п’яти інструментів, за допомогою яких уряди GCC можуть перебудувати соціальний контракт і зменшити залежність громадян від державної зайнятості .

Що може зірвати цю ідею

Суверенні фонди — це не $4,8 трильйона готівки

Оцінка у $4,8 трильйона означає вартість активів, а не суму, яку можна негайно переказати на банківські рахунки громадян. Кошти вкладені в нерухомість, довгострокові проєкти, акції та частки в приватних компаніях. Частина AI-активів є неліквідною, а їхня оцінка може залежати від очікувань, які ще не підтверджені прибутками.

Гарантований дохід потребує стабільного й передбачуваного грошового потоку. Якщо оцінки AI-компаній виявляться завищеними або прибутки від інвестицій з’являться пізніше, ніж очікується, фінансування регулярних виплат стане нестійким. Асма Держа з Ethical AI Alliance зауважує, що такі механізми, як прибутки суверенних фондів чи податки на обчислювальні потужності ШІ, «не фінансують самі себе» й мають фундаментальні обмеження .

Це майже напевно був би дохід для громадян, а не універсальний базовий дохід

У кількох країнах GCC іноземні працівники становлять 80–90% приватної робочої сили. Тому виплата однакової суми всім мешканцям, включно з мільйонами експатів, була б надзвичайно дорогим — і, за оцінками аналітиків, фактично нереалістичним — проєктом.

Набагато ймовірнішою виглядає модель виплат лише громадянам. Вона продовжила б традиційний «рентний» компроміс: держава розподіляє частину багатства серед власних громадян, тоді як іноземні працівники залишаються поза системою. Це може бути політично простішим, але такий механізм не відповідав би універсальному базовому доходу в загальноприйнятому світовому значенні. Питання виключення експатів і політичних обмежень у цій моделі залишається невирішеним .

Освіта та перекваліфікація можуть бути важливішими вже зараз

Частина експертів вважає, що урядам країн Перської затоки спершу варто інвестувати в освіту, професійну підготовку та перекваліфікацію громадян, а не чекати на майбутні AI-прибутки.

Аналітики Лондонської школи економіки зазначали у квітні 2025 року, що успішність будь-якої програми, схожої на базовий дохід, залежить від сталого фінансування, інвестицій в освіту та уваги до соціальних і психологічних наслідків — а не лише до економічних показників і стану ринку праці . Звіт PwC також рекомендує активну політику на ринку праці як частину ширшого оновлення соціального контракту .

Політична система може чинити опір автоматичним виплатам

Ті самі особливості, які роблять країни Затоки потенційними кандидатами для такого експерименту, водночас ускладнюють його реалізацію: спадкова влада, обмежене політичне представництво та соціальна система, що історично підтримувала лояльність через державні привілеї.

Суверенні фонди в академічній літературі часто розглядають передусім як «інструменти стабільності режиму», а не як механізми розподільчої справедливості . Якщо гарантований дохід замінюватиме наявні мережі патронажу, а не доповнюватиме їх, це може сприйматися як зміна усталеного політичного балансу.

Маск проти Аджемоглу: ширший світовий спір про майбутнє доходів

Дискусія про «дивіденд від ШІ» у Перській затоці є частиною глобальної суперечки: чи створить штучний інтелект епоху достатку для всіх, чи без спеціальної політики вигоди зосередяться в руках власників капіталу.

Прогноз Ілона Маска: «гроші не матимуть значення»

В інтерв’ю головній редакторці The Economist Занні Мінтон Беддос 25 липня 2026 року Ілон Маск заявив, що «гроші не матимуть значення у 2036 році». На його думку, ШІ та роботи вироблятимуть стільки товарів і послуг, що валюта втратить колишню роль , , .

Маск припустив, що їжа, житло, транспорт і розваги стануть майже безкоштовними, а людство увійде в епоху «універсально високого доходу» . Він також прогнозував дефляцію, а не інфляцію: якщо виробництво зростатиме швидше за грошову масу, ціни можуть падати . Венод Косла, інший технологічний мільярдер, публічно погодився із загальним напрямком прогнозу, хоча Forbes звернув увагу на стриманіше попередження, приховане за цією згодою .

Заперечення Дарона Аджемоглу

Економіст Массачусетського технологічного інституту Дарон Аджемоглу — один із найвідоміших академічних критиків сценарію «автоматизованого достатку». У доступних джерелах немає його прямої цитати за 2026 рік, яка б адресно спростовувала прогноз Маска саме про 2036-й. Однак усталена аналітична рамка Аджемоглу суперечить ідеї, що сам технологічний достаток автоматично розв’яже проблему розподілу.

Аджемоглу вважає, що вплив ШІ на зарплати та зайнятість навряд чи буде настільки стрімким і всеохопним, як припускає Маск. Навіть якщо продуктивність різко зросте, розподіл вигод залежатиме від політичних рішень — оподаткування, переговорної сили працівників і державних інвестицій, а не лише від технічного прогресу.

Економіст також попереджав про так звану «посередню автоматизацію»: технології можуть замінювати працівників, не створюючи для них нових завдань. У такому випадку попит на працю падає, а нерівність зростає.

Що відомо на цей момент

Один висновок уже очевидний: країнам і дослідникам потрібна змістовніша дискусія про те, як розподілятимуться доходи від ШІ. У колонці The National за 2024 рік стверджувалося, що країни Перської затоки можуть допомогти заповнити прогалину у знаннях про універсальний базовий дохід, досліджуючи власні багаторічні приклади розподілу природної ренти .

Водночас доказів того, що будь-який уряд GCC уже готує або тестує гарантований дохід, недостатньо. Усі обговорення залишаються на аналітичному та спекулятивному рівнях.

Висновок

Країни Перської затоки справді мають те, чого бракує більшості західних економік: величезні суверенні фонди та прямі державні частки в AI-компаніях, дата-центрах й іншій інфраструктурі. Теоретично це створює шлях до виплат громадянам із доходів від ШІ, не покладаючись лише на нові податки.

Але шлях від теорії до гарантованого доходу буде складним. Основні ризики — неліквідність і можлива переоцінка AI-активів, нестабільність майбутніх прибутків, майже неминуча модель «лише для громадян», потреба в перекваліфікації та опір політичних структур, побудованих на вибірковому розподілі благ.

Отже, «дивіденд від ШІ» для громадян країн Перської затоки — це поки що не урядова програма, а показовий сценарій майбутнього. Його реалізація залежатиме не тільки від того, скільки коштуватимуть AI-активи, а й від того, хто матиме право на отримані доходи та як держави вирішать їх розподіляти.