Ксенофобська криза в Південній Африці: перевірена хронологія подій 2026 року

Рух оголосив для нелегалізованих іноземців неофіційний дедлайн — 30 червня 2026 року . У цей день тисячі людей провели марші у великих містах Південної Африки. Більшість акцій минула мирно, однак у деяких районах сталися сутички, пограбування та інші прояви насильства . Організатори заявили, що надалі проводитимуть протести щотижня .

Важливо, що вимоги протестувальників стосувалися не лише людей без документів: свідчення правозахисників і журналістів вказували на напади та залякування іноземних громадян незалежно від того, чи мали вони законний статус.

Що зафіксувала Human Rights Watch

У звіті від 20 травня 2026 року Human Rights Watch повідомила про насильницькі напади на громадян африканських та азійських країн у квітні й травні. Правозахисники заявили, що поліція та інші державні органи реагували недостатньо .

Human Rights Watch назвала рух March and March одним із головних чинників ескалації. У Йоганнесбурзі та Дурбані озброєні групи самопроголошених «патрульних» ходили будинками й шукали мігрантів без документів, а знайдених людей нерідко били .

Свідки, з якими поспілкувалася газета EL PAÍS, розповідали, що нападники заходили до районів проживання мігрантів і діяли фактично безкарно. Один із потерпілих сказав: «Навіть перед поліцією вас можуть побити, і ніхто не захистить» .

Масштаб втечі та репатріації

За даними France 24, до кінця липня з Південної Африки виїхали понад 160 000 людей . Найбільше серед них було громадян Зімбабве та Малаві, але евакуацію або репатріацію також організовували Кенія, Нігерія, Уганда та інші держави регіону .

У розпал кампанії понад 50 000 мігрантів без документів могли бути репатрійовані протягом одного місяця, повідомляли джерела, які відстежували масовий виїзд . Водночас ці цифри охоплюють різні категорії людей і форми повернення, тому їх не слід автоматично ототожнювати з примусовою депортацією кожної особи.

Насильство забрало життя щонайменше чотирьох мігрантів, хоча уряди деяких країн заявляли, що реальна кількість загиблих може бути більшою .

Евакуація громадян Гани та пакет «Welcome Home»

Гана запустила багатоетапну програму добровільної евакуації своїх громадян із Південної Африки. Для тих, хто повертається, уряд оголосив пакет підтримки «Welcome Home».

За даними ганських джерел, пакет загальною вартістю GH¢5 500 включав:

• GH¢5 000 гранту на реінтеграцію;
• GH¢500 на подорож і транспорт;
• предмети першої потреби від Національної організації з управління надзвичайними ситуаціями Гани (NADMO);
• безплатну реєстрацію в Національній системі медичного страхування (NHIS);
• психологічну допомогу та консультування;
• сприяння у працевлаштуванні, відкритті бізнесу або поверненні до економічної діяльності .

Перша фаза програми у травні охопила приблизно 300 громадян Гани . Наприкінці липня розпочалася друга фаза, у межах якої планували евакуювати ще близько 1 000 людей. Її підтримав бізнесмен Ібрагім Махама . Загалом програма мала охопити майже 2 000 громадян Гани .

Окремо громадяни Гани 22 липня подали звернення до Міжнародного кримінального суду (МКС) із закликом розслідувати ксенофобське насильство . Південна Африка відкинула це звернення .

Дипломатичне загострення між Нігерією та Південною Африкою

24 липня президент Південної Африки Сиріл Рамафоса направив до Абуджі спеціальну делегацію на чолі з міністром міжнародних відносин і співробітництва Рональдом Ламолою . Делегація прибула на тлі обурення через повідомлення про ймовірні катування та загибель громадянина Нігерії Чики Ібе після дій південноафриканської поліції в Кейптауні .

Президент Нігерії Бола Тінубу не зустрівся з делегацією особисто. Натомість він доручив представникам Південної Африки провести переговори з державним міністром закордонних справ, послом Солою Енікалолаїє . Про це повідомили кілька нігерійських медіа, зокрема Punch, Sahara Reporters, ThisDay та Arise TV .

Пізніше окремі видання написали, що після телефонної розмови Рамафоси й Тінубу нігерійський президент міг погодитися на зустріч із посланцем . Отже, наявні повідомлення описують початкову відмову від особистої зустрічі, але не дають однаково узгодженої картини подальших контактів.

Для відносин між двома найбільшими економіками Африки це стало одним із найсерйозніших дипломатичних конфліктів за останні роки.

Реакція міжнародних організацій

Криза вийшла за межі двосторонніх суперечок:

• громадяни Гани подали звернення до МКС 22 липня ;
• Організація Об’єднаних Націй раніше висловлювала занепокоєння через посилення нападів ;
• уряди країн регіону почали організовувати повернення своїх громадян і вимагати від Південної Африки гарантій безпеки .

Водночас доступні матеріали не підтверджують конкретних деталей щодо офіційного схвалення звернення ЕКОВАС або окремої петиції до Африканського Союзу. Тому твердження про формальну підтримку ЕКОВАС чи ухвалене рішення Африканського Союзу наразі не можна подавати як встановлений факт.

Чому ця криза має ширший контекст

Південна Африка вже переживала хвилі ксенофобського насильства у 2008, 2015 та 2019 роках . Однак події 2026 року вирізнялися організованістю протестів, публічним дедлайном для іноземців і масштабом міжнародної реакції .

The New York Times зазначила, що антиіммігрантські активісти цього разу виглядали більш скоординованими, а відповідь інших африканських держав була гострішою . Станом на кінець липня протести тривали, а чіткого політичного врегулювання не було.

Водночас невдоволення станом економіки, безробіттям і роботою державних служб не є доказом того, що іноземці несуть відповідальність за ці проблеми. Саме перенесення соціального напруження на мігрантів стало одним із чинників, які перетворили політичні вимоги на загрозу для цивільного населення.