Головний висновок звіту: захист корпоративної інфраструктури зміщується від моделі «виявити й відреагувати» до запобігання — зменшення кількості доступних інструментів, облікових записів і дозволів, які можуть використати зловмисники.
Штучний інтелект став одним із головних джерел тривоги для команд безпеки. 67% респондентів вважають, що кількість атак із використанням ШІ зросла, а 58% називають шкідливе програмне забезпечення на основі ШІ головною загрозою . Водночас Bitdefender зазначає, що фактична поширеність атак, посилених ШІ, поки що нижча, ніж побоювання фахівців
.
Це не означає, що ризик перебільшений повністю: 63% організацій повідомили, що за останні 12 місяців пережили атаку із залученням ШІ . Зловмисники використовують генеративний ШІ, щоб надати менш досвідченим нападникам можливості, які раніше вимагали значно вищої кваліфікації, і скоротити тривалість окремих етапів атаки
.
Загальне ставлення до GenAI також доволі однозначне: 96% опитаних вважають генеративний ШІ загрозою для кібербезпеки, а 36% заявили, що його використання у зловмисних цілях прискорюється .
Уперше головним операційним пріоритетом команд безпеки стало скорочення поверхні атаки. 68% керівників у сфері безпеки погоджуються, що вимкнення непотрібних інструментів і застосунків є критично важливим . У США цей показник становить 75%, а в Сінгапурі — 71%
.
Причина такого зміщення фокуса — у зміні поведінки нападників. За даними звіту, 84% атак високої критичності використовують техніки living off the land (LOTL) — тобто зловмисники застосовують легітимні інструменти, уже встановлені в системі й часто довірені захисникам. Серед них — PowerShell, WMI та PsExec .
Іншими словами, нападники дедалі частіше не «ламають» систему, а входять до неї за допомогою викрадених облікових даних і штатних інструментів . Через це стратегії, що ґрунтуються лише на виявленні підозрілої активності, стають менш ефективними.
Звіт виявив суттєву проблему корпоративного управління: керівники та працівники, які безпосередньо відповідають за безпеку, по-різному оцінюють готовність організації.
Таке розходження може призводити до невідповідності між інвестиціями та реальними операційними потребами, а також сповільнювати усунення практичних ризиків . Для керівництва кібербезпека часто вимірюється стратегічними ініціативами, тоді як операційні команди щодня мають справу з надмірними дозволами, застарілими системами та складними хмарними конфігураціями.
Один із найгостріших висновків стосується не технічної, а управлінської реакції на інциденти.
Показники суттєво відрізняються залежно від країни: у Сінгапурі — 75,7%, у США — 73,8%, у Великій Британії — 58,1%, в Італії — 52,8%, у Німеччині — 48,4%. Найнижчий показник зафіксували у Франції — 35,4% .
Bitdefender попереджає, що культура секретності може поставити під загрозу дотримання регуляторних вимог, довіру зацікавлених сторін і довгострокову стійкість організації . Особливо небезпечно, коли рішення не повідомляти про інцидент ухвалюють через репутаційні міркування, хоча закон або обставини вимагають розкриття інформації.
У відкритих матеріалах Bitdefender немає окремого розділу з назвою «суверенітет даних». Водночас звіт містить порівняння за країнами, а питання транскордонного регулювання та дотримання вимог щодо повідомлення про витоки згадуються в контексті практики замовчування інцидентів .
Формулювання про збереження витоку в таємниці «навіть якщо про нього слід повідомити» прямо вказує на напруженість між внутрішніми рішеннями компаній і регуляторними обов’язками . Відмінність між 35,4% у Франції та 75,7% у Сінгапурі може бути пов’язана з різними національними правилами та підходами до розкриття інцидентів, але звіт не встановлює прямої причинно-наслідкової залежності.
Окремою проблемою залишаються надмірна кількість інструментів і загальна складність ІТ-середовища. У звіті наголошується на необхідності скорочувати кількість невикористовуваних адміністративних облікових записів, неактивних застосунків і надмірних дозволів .
Звіт Bitdefender за 2025 рік описує галузь, яка переходить до проактивнішої моделі кіберзахисту. Його ключові висновки такі:
Окремого дослідження суверенітету даних у доступних матеріалах немає. Проте міжнародні відмінності у практиці повідомлення про витоки показують, наскільки по-різному компанії в різних юрисдикціях сприймають прозорість, регуляторні обов’язки та відповідальність за інциденти.