Політ привернув особливу увагу в Сеулі та Токіо: понад десять китайських і російських військових літаків увійшли до зони ідентифікації ППО Південної Кореї (KADIZ) — ширшої за межі державного повітряного простору. Південна Корея підняла винищувачі, а Японія також направила свою авіацію для спостереження. Водночас жодна зі сторін не повідомляла про порушення територіального повітряного простору .
До спільної групи увійшли:
Міністерство оборони Китаю заявило, що місію провели відповідно до щорічного плану військової співпраці. За версією Пекіна, вона мала продемонструвати «рішучість і спроможність спільно захищати регіональну стабільність» . Росія зі свого боку наголосила, що її літаки не входили до повітряного простору інших держав і що політ пройшов за планом .
Цьогорічна місія вирізнялася складом групи. Винищувачі забезпечували супровід і прикриття бомбардувальників, а KJ-500A відповідав за повітряне спостереження та координацію. Для серії цих патрулів це стало першим випадком залучення винищувачів супроводу й літака ДРЛС, що вказує на складнішу взаємодію, ніж під час попередніх польотів лише бомбардувальників .
Об’єднаний комітет начальників штабів Південної Кореї повідомив, що військові виявили літаки ще до їхнього входження до KADIZ і підняли винищувачі «для підготовки до будь-яких непередбачених обставин» .
Літаки Китаю та Росії згодом увійшли до цієї зони й залишили її, не порушивши територіального повітряного простору Південної Кореї . KADIZ не є синонімом державного повітряного простору: це зона, у якій країна відстежує повітряний рух і зазвичай очікує завчасного повідомлення про військові польоти.
Японське Міністерство оборони також підняло винищувачі. Японські військові відстежували, зокрема, чотири китайські бомбардувальники H-6 і два російські Ту-95 . Небезпечного зіткнення чи бойового контакту не сталося, однак реакція обох країн відповідає практиці, що сформувалася навколо попередніх спільних патрулів із 2019 року.
Перший спільний стратегічний авіапатруль ВПС Народно-визвольної армії Китаю та Повітряно-космічних сил Росії відбувся 23 липня 2019 року над Японським і Східнокитайським морями. Росія назвала його своїм першим далекім спільним повітряним патрулюванням із Китаєм в Азійсько-Тихоокеанському регіоні .
Той політ одразу викликав різку реакцію: Південна Корея заявила про попереджувальні постріли, а Японія висловила сильний протест . Відтоді патрулі проводять щонайменше раз на рік у межах річного плану військової співпраці .
10-й патруль відбувся в грудні 2025 року над Східнокитайським морем і західною частиною Тихого океану та тривав близько восьми годин . На цьому тлі 11-та місія стала помітною не лише через маршрут, а й через зростання її складності.
Спільні польоти виконують одразу кілька функцій.
По-перше, вони відпрацьовують сумісність військ. Залучення різних типів літаків — від стратегічних бомбардувальників до винищувачів і літака ДРЛС — демонструє здатність Пекіна та Москви координувати розвідку, управління, супровід і дальні операції в межах однієї місії .
По-друге, це регулярна демонстрація присутності. Маршрути проходять поблизу зон, які мають стратегічне значення для Китаю, Росії, Японії та Південної Кореї. Через це майже кожен такий політ супроводжується підйомом винищувачів Сеулом і Токіо, а іноді — дипломатичними протестами, особливо коли літаки входять до KADIZ без попереднього повідомлення .
По-третє, патрулі мають ширший геополітичний сигнал. Їх часто розглядають як прояв поглиблення військової співпраці Китаю та Росії й спробу врівноважити безпекову архітектуру, у якій ключову роль відіграють США, Японія та Південна Корея . У звіті Дослідницької служби Конгресу США за червень 2026 року зазначено, що з 2014 року Китай і Росія проводять дедалі більше спільних військових навчань і повітряно-морських патрулів в Азійсько-Тихоокеанському регіоні .
У порівнянні з 10-м патрулем у грудні 2025 року, 11-та місія мала дві ключові особливості:
Отже, 11-й патруль не став бойовою операцією і не супроводжувався повідомленнями про порушення державного повітряного простору. Але його склад, маршрут і регулярність показують, що щорічна практика Китаю та Росії перетворюється на дедалі складніший інструмент військової координації та демонстрації сили в Індо-Тихоокеанському регіоні.