Що приховував короткий гамма-спалах GRB 250704B

Короткий спалах може створити враження, ніби космічна подія майже одразу завершилася. Але 4 липня 2025 року телескоп Einstein Probe побачив іншу картину: після гамма-спалаху GRB 250704B, що тривав приблизно 0,4 секунди, джерело ще близько 560 секунд випромінювало м’яке рентгенівське світло. 12

Це тривале післясвічення може вказувати на окрему фазу активності, яку легко пропустити, якщо спостерігати лише в жорсткішому діапазоні. Дослідники також розглядають можливість, що енергію випромінюванню надавав довгоживучий магнетар — швидко обертова нейтронна зоря з надзвичайно сильним магнітним полем. Однак це поки одна з інтерпретацій, а не встановлений факт. 211

Короткий спалах і довга рентгенівська фаза

GRB 250704B класифікували як короткий гамма-спалах: його загальна тривалість становила близько 0,4 секунди. Натомість телескоп широкого поля Einstein Probe зафіксував у м’якому рентгенівському діапазоні 0,5–4 кеВ випромінювання, що тривало приблизно 560 секунд після спалаху. 12

За мінливістю та спектром цей сигнал не вкладається у просту схему, де за коротким спалахом лише настає звичайне післясвічення від ударної хвилі. У дослідженні рентгенівське випромінювання описують як окрему, тривалу фазу початкової емісії. Без спостережень у м’якому рентгенівському діапазоні її можна було б не помітити. 2

Що додали спостереження в інших діапазонах

Подальші спостереження показали, що подія була складнішою за короткий гамма-спалах. Аналіз даних від радіохвиль до гамма-променів, зібраних майже протягом двох діб, виявив тривале рентгенівське випромінювання та незвичне плато в оптичному й інфрачервоному світлі. Воно тривало близько доби, після чого випромінювання швидко слабшало.

Один із запропонованих сценаріїв — залишок у вигляді мілісекундного магнетара, тобто нейтронної зорі, що швидко обертається й має надзвичайно сильне магнітне поле. За цією моделлю, рентгенівське випромінювання пов’язане з енергією, яку зоря віддає, сповільнюючи обертання, а оптичне та інфрачервоне світло — з післясвіченням, яке отримує додаткову енергію. Це пояснення узгоджується з даними, але саме по собі не доводить, що залишком справді є магнетар. 11

Чому це важливо для дослідження злиттів нейтронних зір

Якщо магнетарна модель правильна, залишок злиття залишався активним достатньо довго, щоб живити випромінювання вже після короткого гамма-спалаху. Такі спостереження можуть допомогти з’ясувати, що відбувається після злиття компактних об’єктів і чи здатен залишок у вигляді нейтронної зорі протриматися певний час, перш ніж колапсувати. М’яке рентгенівське випромінювання може стати одним з електромагнітних сигналів, які шукатимуть разом із гравітаційними хвилями під час майбутніх подій. 211

Рівняння стану нейтронної зорі описує поведінку надщільної матерії, зокрема те, яку масу може витримати нейтронна зоря. Надійні дані про масу злиття та подальшу долю його залишку могли б допомогти перевірити різні моделі такої матерії. Але подія EP250704a сама по собі не встановлює природу залишку й не дає прямого вимірювання рівняння стану. Її значення — у виявленні сигналу, який варто шукати й досліджувати в інших подіях. 211

Головне

Після гамма-спалаху тривалістю менше ніж пів секунди Einstein Probe спостерігав майже десять хвилин м’якого рентгенівського випромінювання. Разом із даними оптичних, інфрачервоних і радіоспостережень це свідчить, що за коротким спалахом може стояти складніша й триваліша історія. Магнетар — правдоподібне пояснення, яке може допомогти зрозуміти наслідки злиттів, але поки що це гіпотеза, а не остаточний висновок. 1211