Гени впливають на особистість, але не визначають її: висновки найбільшого генетичного дослідження

Наймасштабніше на сьогодні генетичне дослідження особистості показало: немає окремого «гена екстраверсії» чи «гена сумлінності». Натомість на кожну рису впливають численні поширені варіанти ДНК, і внесок кожного з них дуже малий. Це підтверджує біологічну складову особистості, але не означає генетичної приреченості. 12

Що саме знайшли в ДНК

Консорціум під керівництвом Теда Шваби об’єднав дані 46 дослідницьких когорт — від 611 037 до 1,14 млн учасників, залежно від риси. Науковці шукали зв’язки між поширеними генетичними варіаціями та «Великою п’ятіркою» — екстраверсією, доброзичливістю, сумлінністю, нейротизмом і відкритістю до досвіду. 12

• Виявлено 1 260 приблизно незалежних варіантів ДНК, статистично пов’язаних щонайменше з однією із цих рис. 12
• 824 варіанти — приблизно 65% — раніше не пов’язували з відповідною рисою особистості. 2
• Більшість сигналів були специфічними: 82% генетичних ділянок зі значущим варіантом були пов’язані лише з однією рисою «Великої п’ятірки». 2

Поширені варіанти в сукупності пояснювали близько 4,8–9,3% відмінностей у показниках кожної риси. Після статистичного врахування недосконалості психологічних вимірювань оцінка становила 10,5–16,2%. 25

Це суттєво менше за поширені оцінки успадковуваності з досліджень близнюків — часто близько 40–50%. Розрив не означає, що один із підходів автоматично помилковий: частина спадкового впливу може бути пов’язана з рідкісними варіантами ДНК, неадитивними генетичними ефектами, різницею методів вимірювання та припущеннями, на яких ґрунтуються близнюкові дослідження.

Що показало порівняння братів і сестер

Окремо автори проаналізували дані приблизно 51 тисячі братів і сестер. Генетичні зв’язки з рисами особистості майже не змінилися, коли дослідники порівнювали дітей в межах однієї родини. 2

Оскільки сиблінги значною мірою мають спільне сімейне середовище, такий результат свідчить, що виявлені зв’язки навряд чи переважно є побічним відбитком освіти батьків, соціально-економічного становища, району проживання чи інших спільних умов виховання. Натомість вони більше узгоджуються з прямим біологічним успадкуванням. 2

Втім, це не доказ неважливості середовища. Особистість формується і спадковими схильностями, і прожитим досвідом; люди також частково обирають або викликають у відповідь певні соціальні середовища.

Які життєві наслідки були пов’язані з рисами

Дослідження виявило генетичні кореляції між рисами особистості та низкою поведінкових і життєвих показників. Це статистичні зв’язки, а не пророцтва для людини і не обов’язково прямі причинно-наслідкові ефекти. 12

• Сумлінність. Генетична схильність до вищої сумлінності була пов’язана з кращою самооцінкою здоров’я, меншою поширеністю куріння та іншого вживання психоактивних речовин, більшою фізичною активністю, меншою кількістю госпіталізацій і сприятливішими показниками старіння. Попередні дані також пов’язували нижчу сумлінність із гіршим здоров’ям, більшою масою тіла та частішим уживанням речовин. 236
• Нейротизм. Вищий нейротизм був пов’язаний із гіршими показниками психічного та фізичного здоров’я, зокрема більшою вразливістю до внутрішньо спрямованих психологічних проблем і менш сприятливими траєкторіями здоров’я та старіння. 23
• Відкритість до досвіду. Вища відкритість була пов’язана з більшою житловою мобільністю — наприклад, переїздом із місця народження або зміною місця проживання — а також із показниками, пов’язаними з освітою. 2

Взаємодія генів, освіти та здоров’я працює в обидва боки

Один із важливих висновків роботи: зв’язок між генами, життєвим досвідом і характером не є одностороннім.

Менделівська рандомізація — метод, що використовує генетичні відмінності для перевірки ймовірних напрямків зв’язку, — вказала, що освіта може сама по собі підвищувати відкритість до досвіду. Тобто освіта може бути не лише наслідком уже наявної відкритості. 12

Так само зміни індексу маси тіла можуть впливати на сумлінність і нейротизм. Це узгоджується з ідеєю взаємного процесу: успадковані відмінності можуть впливати на рішення та життєві обставини, а навчання, стан здоров’я і соціальний досвід — згодом змінювати особистість. 2

Чому ці результати не дозволяють «прочитати характер» за ДНК

У дослідження є принципові обмеження.

• Близько 95% вибірки становили люди з геномами європейського походження. Тому оцінки ефектів і полігенні показники можуть погано переноситися на людей іншого походження, а також на інші країни, культури й історичні умови. 12
• Виявлені варіанти позначають статистичні зв’язки, а не розкривають один конкретний причинний біологічний механізм. Значущий варіант може лише вказувати на ширшу взаємопов’язану ділянку геному.
• Навіть об’єднані полігенні оцінки пояснюють лише обмежену частку відмінностей на рівні популяції. Вони не здатні надійно визначити особистість конкретної людини або сказати, ким вона стане і як поводитиметься. 25

Головний висновок дослідників — не «характер записаний у генах». Радше особистість має складну, розпорошену й частково успадковану генетичну основу, тоді як середовище, розвиток і непередбачуваність індивідуального життя залишаються визначальними. 12