Війна з Іраном ставить під загрозу майже $4 трлн обіцянок країн Затоки США

Війна з Іраном впливає не лише на ціну нафти. Для держав Перської затоки збої в експортних маршрутах і зростання витрат на безпеку накладаються на дорогі внутрішні програми розвитку — та на майже $4 трлн зобов’язань інвестувати у США або купувати американські товари й послуги в межах ініціативи президента Дональда Трампа «Америка передусім». Розрив між гучними обіцянками та реальними фінансовими й політичними можливостями їх виконати дедалі більшає. 94

Чому під тиском опинилися американські обіцянки

За оцінкою Петерсонівського інституту міжнародної економіки (PIIE), Саудівська Аравія, Катар та Об’єднані Арабські Емірати відповідають майже за $4 трлн із близько $6 трлн зобов’язань іноземних урядів, пов’язаних з програмою «Америка передусім». Водночас це не єдині кошти, готові до негайного переказу: обіцянки поєднують інвестиції та економічний обмін, часто розраховані на роки й мають різний ступінь конкретизації та визначеності строків. 74

Під час війни ця різниця набуває особливої ваги. PIIE вказує, що конфлікт ставить під сумнів не лише спроможність держав Затоки виконати зобов’язання, а й їхню готовність це робити, коли ресурси потрібні для нагальних внутрішніх потреб. 9

Негайний тиск створюють:

• вищі витрати на оборону та захист критичної інфраструктури;
• видатки на ремонт і підвищення стійкості енергетичних, транспортних і торговельних систем;
• слабший приплив прямих іноземних інвестицій та дорожчі запозичення;
• необхідність зберегти фінансування диверсифікації економіки й програм зайнятості. 1

Для Саудівської Аравії цей вибір особливо важливий, адже її економічна стратегія залежить від тривалих вкладень у внутрішню трансформацію. За жорсткіших фінансових умов капітал для власних проєктів і робочих місць може стати пріоритетнішим, ніж необов’язкові інвестиції за кордон. Це не обов’язково означає розрив із Вашингтоном — радше йдеться про практичну економіку управління воєнними ризиками та внутрішніми зобов’язаннями.

Погіршення прогнозів МВФ показує масштаб удару

Прогнози Міжнародного валютного фонду різко змінилися після того, як конфлікт порушив роботу енергетичної інфраструктури та морське судноплавство.

У квітневому регіональному оновленні МВФ прогнозував зростання на 1,4% у 2026 році для регіону Близького Сходу, Північної Африки, Афганістану та Пакистану — навіть за базового сценарію, у якому торгівля й виробництво нормалізуються до середини року. Це на 2,3 відсоткового пункта нижче за прогноз фонду від жовтня 2025 року. МВФ прямо зазначив, що для безпосередньо уражених війною експортерів нафти в Затоці зниження оцінок могло сягати 15 відсоткових пунктів.

Згодом у повідомленнях про липневе оновлення МВФ ішлося, що зростання в ширшому регіоні Близького Сходу та Центральної Азії у 2026 році становитиме лише 0,7% — на 1,2 відсоткового пункта менше за квітневу оцінку. Цей прогноз виходив із припущення, що Ормузька протока почне відкриватися в середині липня, а рух суден повернеться до довоєнного рівня до березня 2027 року. Отже, очікуване відновлення прямо залежить від відновлення енергетичних потоків.

Оцінки для окремих країн демонструють нерівномірність ризиків:

• Катар: прогноз на 2026 рік знижено на 14,7 відсоткового пункта — до спаду на 8,6%. Причини — значні пошкодження інфраструктури та висока залежність від порушеного експорту скрапленого природного газу.
• Саудівська Аравія: у згаданому оновленні прогноз зростання знижено з 4,5% до 1,7%. Країна має більше можливостей для адаптації, ніж деякі сусіди, завдяки альтернативній експортній інфраструктурі, але все одно стикається зі слабшим зростанням і воєнним тиском на бюджет.
• ОАЕ: у тому самому повідомленні прогноз знижено з 5,6% до 1,7%.
• Ірак: МВФ прогнозував скорочення економіки на 6,8% у 2026 році — до можливого відновлення за умови нормалізації виробництва енергії та транспортних маршрутів.

Тому потенційне відновлення у 2027 році варто трактувати обережно: воно може відображати повернення виробництва й торгівлі з дуже низької бази 2026 року, а не усунення глибших уразливостей економік.

Ормузька протока: висока ціна енергії не гарантує доходів

Центральним чинником економічних втрат стала Ормузька протока. За даними МВФ, через неї проходить приблизно від чверті до 30% світового обсягу нафти та близько 20% світового скрапленого природного газу. Якщо судноплавство заблоковане або небезпечне, експортери можуть втрачати фізичні обсяги продажів, навіть коли світові ціни на енергоносії зростають.

Саме тому наслідки війни різняться між виробниками. Держави з альтернативними маршрутами можуть зберегти частину експортних можливостей. Натомість Ірак і Кувейт, які мають обмежені шляхи обходу протоки, значно вразливіші до втрати доходів у разі її закриття.

Найвиразніший приклад — Ірак. Reuters повідомляв, що на початку перебоїв видобуток на головних південних родовищах країни впав приблизно на 70% — до 1,3 млн барелів на добу, оскільки експорт через Ормузьку протоку не міг працювати у звичайному режимі. Коли сховища почали заповнюватися, видобуток скоротили ще більше.

Наслідки для бюджету є критичними, оскільки нафта — основа державних фінансів Іраку. Центр глобальної енергетичної політики Колумбійського університету оцінював, що МВФ очікував від Іраку $79 млрд нафтових експортних доходів у 2026 році, виходячи із середнього експорту 3,5 млн барелів на добу. За довоєнних припущень щодо цін кожен місяць майже нульового експорту означав би близько $6,6 млрд втрачених надходжень.

Вразливість Іраку виникла не через війну

Конфлікт оголив уже наявну проблему: Ірак має обмежений захист від припинення потоку нафтових доходів. Закриття головного експортного маршруту одночасно б’є по бюджетних надходженнях, видобутку, імпорту та здатності держави підтримувати видатки.

Прогнозований МВФ спад на 6,8% пов’язаний із порушенням видобутку нафти та експортної логістики, а передбачене на 2027 рік відновлення залежить від нормалізації цих систем. Це означає, що відновлення можливе, але саме по собі не подолає структурну залежність від вуглеводневих доходів і не створить диверсифікованої експортної бази.

Політичні та стратегічні наслідки для Вашингтона й Затоки

Інвестиційні обіцянки мають і проблему підзвітності. Їхній масштаб робить їх політично цінними, однак тривалі строки та неповна деталізація конкретних проєктів ускладнюють розмежування між твердими планами виконання та широкими комерційними намірами. PIIE описував ширші зобов’язання в межах «Америка передусім» як такі, що оповиті невизначеністю. 114

Така невизначеність може стати інструментом тиску. Зобов’язання Південної Кореї інвестувати $350 млрд у США опинилося в центрі тарифних переговорів: Вашингтон погрожував підвищити мита на окремі південнокорейські товари з 15% до 25%, посилаючись на затримку з реалізацією домовленості. Це не є прямою моделлю для держав Затоки й не доводить, що щодо них уже готується аналогічний крок. Проте приклад показує: інвестиційні обіцянки можуть стати предметом торгу в ширших торговельних і безпекових відносинах.

Для урядів Затоки війна також перевіряє базове стратегічне припущення: чи забезпечує тісна співпраця зі США надійний захист енергетичної інфраструктури та судноплавства. Якщо керівництво цих країн дійде висновку, що безпекові зв’язки залишають їх уразливими до ескалації або ударів у відповідь, воно може надати перевагу більшій стратегічній автономії та ширшій свободі у розміщенні суверенних фондів. Тоді інвестиційні рішення менше залежатимуть від політичного тиску Вашингтона.

Від чого залежить виконання обіцянок

Вирішальним чинником буде тривалість перебоїв. Стійке відновлення судноплавства через Ормузьку протоку, експорту енергоносіїв і довіри інвесторів поліпшило б бюджетні можливості та підтримало б відновлення у 2027 році. Натомість затяжна війна змусить уряди робити складніший вибір між обороною, відбудовою, внутрішньою диверсифікацією та закордонними інвестиціями.

Зобов’язання держав Затоки перед США не зникли. Але війна змінила їхній зміст: тепер це не просто дипломатичні заяви чи комерційні амбіції. Їх виконання залежить від того, чи зможе регіон відновити торговельні маршрути, захистити критичну інфраструктуру та профінансувати економічну стійкість удома. 9