У телевізійному зверненні на початку вересня 2026 року президент Аргентини Хав’єр Мілей перевів давню претензію Буенос-Айреса на Фолклендські, або Мальвінські, острови у площину конкретних економічних і оборонних кроків. Він заявив, що Аргентина вважає архіпелаг своєю територією, заперечив право його мешканців вирішувати питання суверенітету та пообіцяв підвищити ціну для бізнесу, який розвиває офшорні ресурси без дозволу Аргентини.
1
17
18
Водночас ідеться про посилення риторики та запропонованої політики, а не про зміну фактичного контролю. Острови залишаються британською заморською територією під управлінням Сполученого Королівства.
17
Суверенітет без права остров’ян на самовизначення
Мілей назвав острови аргентинськими «за історією і за правом», охарактеризував суперечку як неврегульовану, а територію — як таку, що перебуває під британською окупацією. Він також заявив, що право на самовизначення, на його думку, не застосовується до мешканців островів у цьому спорі.
7
18
Позиція Лондона прямо протилежна. Британський уряд заявив, що жителі Фолклендських островів є британцями, мають право визначати власне майбутнє й неодноразово висловлювали бажання залишатися британською заморською територією. Уряд Великої Британії наголосив, що його зобов’язання перед остров’янами є непохитним.
17
Sea Lion — головна економічна ціль
Центральним елементом заяв Мілея стало прискорення та посилення санкцій проти компаній, які займаються нафтогазовою діяльністю поблизу островів без аргентинського дозволу. Безпосередньою ціллю став офшорний нафтовий проєкт Sea Lion, розташований приблизно за 220 км на північ від архіпелагу. У ньому беруть участь Rockhopper Exploration і Navitas Petroleum.
1
2
17
Президент заявив, що Аргентина прискорить застосування чинного законодавства, а також передасть до Конгресу законопроєкт для посилення покарань. За повідомленнями медіа, запропоновані обмеження можуть ускладнити для цих компаній ведення бізнесу в Аргентині.
5
6
10
Задум полягав у тому, щоб тиск не обмежувався головними операторами Sea Lion. Мілей сказав, що компаніям, які прямо або опосередковано беруть участь у несанкціонованих проєктах, можуть заборонити працювати на аргентинській території. Це потенційно стосується й бізнесів, які надають логістичні чи інші допоміжні послуги.
9
4
Важливо, що частина пакета залежить від указів виконавчої влади та схвалення Конгресу. Отже, звернення визначило політичний курс і створило загрозу посилення правозастосування, але не означало негайної зупинки Sea Lion.
5
6
Військово-морська база на Вогняній Землі
Мілей також пообіцяв додаткове фінансування Міністерству оборони для створення інтегрованої військово-морської бази у Вогняній Землі — найпівденнішій провінції Аргентини. Він подав цей проєкт як частину ширшої стратегії Аргентини в Південній Атлантиці та засіб посилення її позиції щодо суверенітету.
5
7
10
Пропозиція поєднала військово-логістичний сигнал із комерційним тиском на офшорний видобуток нафти. Однак вона не змінила того, хто здійснює управління островами.
17
Чому для Мілея були важливі слова Трампа
Мілей представив недавні коментарі президента США Дональда Трампа як ознаку того, що міжнародна ситуація стає сприятливішою для аргентинської позиції. Трамп припустив, що Вашингтон може переглянути свою позицію щодо островів, а на запитання про підтримку Британії у разі майбутнього конфлікту вказав на те, що Велика Британія не брала участі в американській кампанії проти Ірану.
3
15
16
Для Мілея ці заяви стали політичним вікном можливостей: він міг стверджувати, що звичні дипломатичні припущення змінюються. Проте це не було визнанням аргентинського суверенітету з боку США і не означало формальної зміни американської політики. Коментарі Трампа мали умовний характер, тоді як Британія публічно підтвердила свою незмінну позицію.
3
17
Що змінилося — і що ні
Звернення Мілея об’єднало три складові: категоричну претензію Аргентини на суверенітет, запропоновані санкції проти Sea Lion та пов’язаних із ним компаній, а також нове фінансування бази на Вогняній Землі. Так офшорні вуглеводні й логістика Південної Атлантики стали центральними елементами його політики щодо Мальвінських островів.
1
5
9
Результатом стало посилення політичного та комерційного тиску навколо спору. Але це не стало врегулюванням питання суверенітету, передачею адміністративного контролю чи відмовою Британії від позиції щодо права остров’ян на самовизначення.
17
18