1 260 генетичних варіантів пов’язані з рисами особистості — але жоден із них не визначає, якою буде людина

Висновок найбільшого на сьогодні генетичного дослідження особистості суперечить популярній ідеї про «ген товариськості» чи «ген тривожності». Особистість справді має генетичний компонент, але він розподілений між величезною кількістю варіантів ДНК, кожен із яких окремо має майже непомітний ефект. 25

Як проводили дослідження

Міжнародна команда об’єднала результати геномних досліджень із 46 когорт. Загалом аналіз охопив приблизно від 611 тисяч до 1,14 мільйона людей із генетичним походженням, подібним до європейського та африканського. Дослідники зіставляли мільйони маркерів ДНК із результатами опитувальників, які вимірювали п’ять основних рис особистості — так звану модель Big Five:

• відкритість до нового досвіду;
• сумлінність;
• екстраверсію;
• доброзичливість;
• нейротизм, тобто схильність до емоційної нестабільності та переживання негативних емоцій. 2

У препринті було визначено 1 257 незалежних «провідних» генетичних варіантів, пов’язаних щонайменше з однією з цих рис. 823 із них раніше не описували в подібних дослідженнях, тому в публічних повідомленнях результат часто округлюють до приблизно 1 260 варіантів. 2

Ефект кожного варіанта — мізерний

Жоден із виявлених варіантів не є окремим «геном екстраверсії», «геном тривожності» чи «геном сумлінності». Вплив кожного маркера настільки малий, що його неможливо використати для надійного висновку про характер конкретної людини. 2

У сукупності поширені генетичні варіанти пояснювали від 4,8% до 9,3% спостережуваних відмінностей у кожній із п’яти рис. Коли дослідники статистично врахували те, що психологічні опитувальники ніколи не вимірюють особистість абсолютно безпомилково, оцінка зросла до 10,5–16,2%. 2

Однак у незалежних вибірках полігенні показники — сукупні оцінки, що враховують багато генетичних варіантів одночасно, — пояснювали менш як 4% індивідуальних відмінностей. Отже, за зразком ДНК не можна достатньо точно визначити, наскільки людина товариська, тривожна, організована чи відкрита до нового. 2

Розрив між показниками в основній дослідницькій вибірці та слабшими результатами прогнозування в інших групах пов’язаний, зокрема, з похибками вимірювання і складністю перенесення генетичних оцінок між різними вибірками. 2

Чому справа не лише у спільному вихованні

Генетичні зв’язки виявилися подібними в різних географічних умовах, вікових групах і під час використання різних методик вимірювання. Результати також були узгодженими незалежно від того, чи оцінювали учасники себе самі, чи це робили близькі люди. 2

Така повторюваність робить менш переконливим просте пояснення, за яким схожість особистостей є лише наслідком спільної сім’ї або однакового виховання. Водночас це не доводить, що конкретний варіант ДНК безпосередньо спричиняє певну рису. Статистичний зв’язок і причинно-наслідковий механізм — не одне й те саме. 2

Більша частина відмінностей між людьми все ще пов’язана з іншими генетичними впливами, які не охоплюють поширені маркери цього аналізу, з похибками вимірювання, а також із розвитком, життєвим досвідом і соціальним середовищем. Як і у випадку зі здоров’ям чи тривалістю життя, результат формується взаємодією генетики, умов життя та поведінки. 8

З якими наслідками життя пов’язали генетичні показники особистості

Дослідники також вивчили генетичні кореляції — спільні статистичні генетичні впливи — між рисами Big Five та іншими сферами. Йдеться про зв’язки, а не про доказ того, що «гени особистості» безпосередньо спричиняють певний результат. Серед таких сфер були:

• фізичне й психічне здоров’я та показники, пов’язані з довголіттям; 24
• освітні досягнення;
• професійні та кар’єрні траєкторії; 2
• показники схильності до зараження COVID-19 або тяжчого перебігу хвороби; 23
• вибір місця проживання та характеристики районів, у яких люди оселяються або залишаються. 2

Останній результат може означати, що генетично пов’язані з особистістю відмінності частково співвідносяться з середовищами, до яких люди потрапляють і в яких живуть. Але з цього не випливає, що певний ген «змушує» людину обирати конкретний район, професію чи освітній шлях.

Генетичні кореляції можуть виникати через спільні біологічні механізми, поведінку, соціальні процеси або кореляцію між генами й середовищем. Вони не встановлюють односторонньої причинної дії. 2

Що це означає для окремої людини

Найважливіший результат стосується великих груп, а не індивідуальних доль. Генетичні відмінності допомагають пояснити невелику частину того, чому в популяції люди в середньому різняться за відкритістю, сумлінністю, екстраверсією, доброзичливістю та нейротизмом. 25

Але це не генетичний тест на характер, не прогноз життєвого шляху і не вирок. Сучасні полігенні оцінки недостатньо точні, щоб за ними ранжувати людей, діагностувати їхні психологічні особливості або робити висновки про майбутню поведінку.

Іншими словами, ДНК може підказати закономірності, помітні на масштабі мільйонів людей, але не розповісти напевно, якою є конкретна людина.