Рекордне підняття рівня моря та загибель коралових рифів: Тихоокеанські острови опинилися на передовій кліматичної кризи

Кліматичне попередження, що пролунало на зустрічі в Палау, стосується не лише нового рекорду підняття рівня моря. Дві оцінки описують взаємопов’язану кризу: океан, що нагрівається, дедалі сильніше тисне на тихоокеанські громади, а коралові рифи, які забезпечують їжу, роботу та природний захист узбереж, втрачають здатність відновлюватися.

Головний висновок звітів простий: адаптація потрібна вже зараз, але вона не може замінити різке скорочення глобальних викидів парникових газів.

Основні висновки

• Рівень моря зростає швидше: у 2024 році середній глобальний рівень моря піднявся на рекордні 5,9 мм. Це пов’язано з нагріванням океану та таненням льодовиків і льодових щитів. 119
• Тихоокеанські держави мають непропорційно високі ризики: відносний рівень моря в малих острівних державах Тихого океану зріс більш ніж удвічі порівняно із середнім світовим показником. Наслідки стосуються низинних територій, запасів прісної води, інфраструктури та засобів існування. 2
• Масштаб переміщення може бути величезним: у доповіді ООН наведено оцінки, за якими підняття рівня моря до 2050 року може сприяти переміщенню до 1,2 млрд людей у світі. Це оцінка потенційного ризику, а не точний прогноз кількості людей, які будуть змушені залишити домівки. 2
• Фінансування адаптації не встигає за потребами: потреби країн, що розвиваються, оцінюють приблизно у 310–365 млрд доларів, тоді як у 2023 році доступне фінансування адаптації становило близько 26 млрд доларів.
• Рифи втрачають час на відновлення: морські хвилі спеки та повторні випадки масового відбілювання відбуваються надто часто, тому багато рифів не встигають повністю відновитися. Це формує так званий «сходинковий занепад».

Чому рекорд рівня моря особливо важливий для Тихого океану

Підняття на кілька міліметрів за один рік може здаватися незначним. Проте цей процес накопичується й посилюється припливами, штормовими нагонами, береговою ерозією та проникненням солоної води в ґрунт і запаси прісної води. ООН наголошує, що наслідки розподілені вкрай нерівномірно: для малих острівних держав, що розвиваються, вони можуть поставити під загрозу саму можливість безпечного проживання на частині островів.

Тихоокеанські громади особливо вразливі, оскільки будинки, дороги, економічна активність і базові послуги зосереджені на вузьких прибережних смугах. Підняття океану загрожує також джерелам питної води та традиційним видам господарювання. Тому йдеться не лише про відступ берегової лінії, а про безпеку, продовольство, культуру та безперервність життя громад. 819

Регіон уже має окрему динаміку. Згідно зі звітом ООН, відносний рівень моря в малих острівних державах Тихого океану підвищується більш ніж удвічі швидше за глобальний середній показник. Президенти та уряди тихоокеанських країн також наголошують на питанні відповідальності: держави регіону зробили незначний внесок у глобальні викиди, але стикаються з одними з найтяжчих наслідків потепління.

Президент Палау Сура́нгел Віппс-молодший закликав до термінових міжнародних дій через підняття рівня моря, відбілювання коралів, закислення океану та екстремальні погодні явища. 5

Що означає оцінка щодо 1,2 млрд потенційно переміщених людей

Доповідь ООН попереджає, що підняття рівня моря до 2050 року може сприяти переміщенню до 1,2 млрд людей у світі. 2 Цю цифру не слід сприймати як гарантовану кількість людей, які будуть змушені переїхати до цієї дати.

Реальні наслідки залежатимуть від майбутніх викидів, рівня забудови узбереж, якості інфраструктури, планування та можливостей адаптації. Важливими будуть і рішення самих громад — чи зможуть вони безпечно залишатися на місці, чи доведеться організовувати переміщення.

Для тихоокеанських країн мобільність пов’язана не лише з економікою. Це також питання культури, суверенітету та прав людини. Тому стратегії адаптації мають, наскільки можливо, гарантувати право громад залишатися на землях предків. Якщо ж небезпека стане невідворотною, необхідні добровільні, культурно прийнятні та засновані на правах людини варіанти переселення.

Фінансовий розрив: проблема не тільки в сумі коштів

Фінансова криза адаптації полягає не лише в тому, що вразливим країнам потрібно більше грошей. Кошти мають бути доступними, передбачуваними та придатними для місцевих проєктів, які часто не відповідають складним вимогам великих міжнародних фондів.

На зустрічі в Палау наводили оцінку, згідно з якою країнам, що розвиваються, потрібно 310–365 млрд доларів на адаптацію, тоді як у 2023 році доступне фінансування становило лише 26 млрд доларів.

Дослідження, присвячене тихоокеанським острівним державам, також показує, що їхні потреби швидко зростають, а чинні обсяги фінансування значно відстають. Додатковою проблемою залишається складний доступ до міжнародних коштів.

Через це громади не можуть своєчасно реалізувати заходи, які потрібні вже сьогодні: зміцнення інфраструктури, системи раннього попередження, захист узбережжя, гарантування запасів прісної води, покращення кліматичних даних і продумане планування переселення.

Тихоокеанські механізми, зокрема запропонований Pacific Resilience Facility, мають спрямовувати гроші на невеликі проєкти, якими керують самі громади. Такі ініціативи часто не можуть отримати підтримку через масштаб і бюрократичні вимоги великих міжнародних кліматичних фондів. 8

В анексі до доповіді ООН також згадуються швидкі гранти для громад і посилення технічної спроможності на національному та місцевому рівнях — це має зробити фінансування адаптації практичнішим і швидшим. 17

Коралові рифи втрачають можливість відновлюватися

Друга оцінка додає до попередження про рівень моря екологічний вимір. За даними Глобальної мережі моніторингу коралових рифів (GCRMN), спричинені зміною клімату морські хвилі спеки стають частішими та сильнішими. Через це між епізодами відбілювання рифи мають дедалі менше часу на відновлення.

Відбілювання відбувається, коли теплова напруга змушує корали втрачати організми, які забезпечують їм значну частину кольору та енергії. Якщо аномально висока температура тримається надто довго, корали можуть загинути.

Додаткову небезпеку створює Ель-Ніньйо — природна кліматична фаза, що підвищує температуру поверхневих вод. Тепліша вода, пов’язана з цим явищем, накладається на довгострокове глобальне потепління. Великі випадки масового відбілювання вже збігалися з потужними епізодами Ель-Ніньйо.

Найбільш тривожним є не тільки масштаб окремої хвилі спеки. Важливіше те, що проміжок до наступного стресу скорочується. Повторне перегрівання може зменшити площу коралового покриву та репродуктивну здатність рифів ще до того, як вони відновлять екологічну стійкість.

Дослідники описують цей процес як «сходинковий занепад»: після кожного нового удару відновлення стає складнішим, а ризик фактично незворотної втрати рифу зростає.

Місцеві заходи важливі, але не замінять скорочення викидів

Місцеве управління рифами все ще має велике значення. Зменшення надмірного вилову риби, обмеження несталого будівництва на узбережжі, боротьба із забрудненням і покращення якості води можуть підвищити здатність рифів переживати тепловий стрес. У звіті про корали окремо наголошується, що локальні фактори роблять рифи ще менш стійкими до спричинених зміною клімату морських хвиль спеки.

Але місцеві дії мають межі. Вони не можуть охолодити океан, який нагрівається через глобальні викиди, або повернути рифам час для відновлення, що вже втрачений.

Тому захист тихоокеанських громад і коралових екосистем потребує двох паралельних напрямів:

1. Швидкого скорочення викидів найбільшими забруднювачами, щоб уповільнити подальше потепління та підняття рівня моря.
2. Доступного грантового фінансування адаптації для місцевих проєктів із підвищення стійкості, систем раннього попередження, захисту узбережжя та прісної води, управління екосистемами й планування переміщення з дотриманням прав громад.

Саме тому представники ООН закликали лідерів «Групи двадцяти» особисто відвідати тихоокеанський атол, щоб побачити наслідки на власні очі, а також домагалися конкретних зобов’язань у межах процесу зустрічі в Тувалу. 2

Послання Палау — це не прохання про благодійність. Це вимога дій і ресурсів, співмірних із ризиками, які несуть країни, що опинилися на передовій кліматичної кризи.