Чому Путін посилює війну проти України — і що може бути далі

Найпереконливіше пояснення, яке випливає з наведених матеріалів, є політичним, а не суто військовим. Володимир Путін, схоже, вважає, що завершення війни без перемоги, яку можна буде продемонструвати суспільству, — передусім без контролю над усім Донбасом — буде небезпечнішим для його позицій, ніж нові втрати, економічне виснаження та зростання тривоги в Росії. Водночас частина прогнозів щодо майбутніх російських операцій залишається оцінками розвідки, а не незалежно підтвердженими фактами.

Чому внутрішнє невдоволення поки не змінило розрахунок Путіна

Російське суспільство дедалі виразніше відчуває наслідки війни. У публікаціях згадуються тривога через дефіцит бензину, українські удари безпілотниками, перебої з інтернетом і можливість нової мобілізації. За даними опитування Фонду громадської думки, наведеними The Economist, 55% респондентів заявили, що їхні колеги та родичі відчувають тривогу. Роком раніше таких було 40%. 2

Однак цей тиск поки не змусив Кремль відмовитися від війни. Логіка, яку приписують Путіну, полягає в тому, що особисті політичні втрати від продовження бойових дій залишаються для нього меншими, ніж ціна результату, який він не зможе подати як перемогу. The Economist описує війну як пастку, створену самим Путіним: шанси здобути результат, який можна назвати тріумфом, зменшуються, але прийнятний шлях до виходу стає дедалі важчим. 9

300 тисяч додаткових військових: що відомо про можливий план

Президент України Володимир Зеленський заявив, що, за оцінкою Києва, Росія може призвати ще 300 000 військових після парламентських виборів у вересні. Reuters наголосив: це українська оцінка, а не підтверджений указ Росії про мобілізацію. 17

Імовірно, йдеться про новий призов або мобілізаційну кампанію. Твердження не можна сприймати як доказ того, що призов неодмінно відбудеться, чи як точний прогноз кількості військових, які зрештою опиняться на фронті. Проте воно показує масштаб людського ресурсу, який, на думку Києва, Москві може знадобитися для підтримки наступу та компенсації значних втрат.

Чому Донбас залишається ключовим для переговорів

Путін відкинув українську пропозицію припинити далекобійні удари й заявив, що Росія має намір захопити всі Донецьку, Луганську, Херсонську та Запорізьку області. Така позиція залишає небагато простору для угоди, яка просто зафіксувала б нинішню лінію контролю. 22

Ця мета простежується і в повідомленнях із фронту. Російські сили намагаються проникнути до Костянтинівки та оточити місто. Воно є стратегічним вузлом на підступах до Краматорська і Слов’янська та одним із ключів до частини Донбасу, що залишається під контролем України. Його захоплення могло б відкрити російським військам шляхи до останніх великих українських укріплених центрів на сході.

Reuters із посиланням на людей, близьких до Кремля, повідомляв, що Путін вважає повний контроль над Донбасом необхідною перемогою. За цими даними, українські удари по російських нафтопереробних заводах і портах лише зміцнили його рішучість продовжувати війну. Джерела говорили анонімно, тому їхні слова є оцінкою кремлівських настроїв, а не офіційно оприлюдженим документом чи підтвердженою політикою. 21

Як українські удари та нестача людей впливають на стратегію Москви

Україна проводить далекобійну кампанію проти російської нафтової інфраструктури, портів та інших об’єктів, пов’язаних із військовими можливостями. The Economist писав, що удари по нафтопереробних заводах спричинили обмеження продажу бензину більш ніж у десятку російських регіонів. 3 Сам Путін визнав проблеми з пальним і закликав швидше нарощувати виробництво засобів протиповітряної оборони для боротьби з українськими дронами. 22

Це допомагає пояснити, чому Москва поєднує кілька видів тиску, а не покладається лише на стрімкий прорив сухопутних військ. Росія намагається повільно просуватися на фронті, одночасно застосовуючи ракети й безпілотники для ударів по українських містах та інфраструктурі. Попередні матеріали описували стратегію, спрямовану не тільки на захоплення територій, а й на послаблення здатності України функціонувати та чинити опір. 10

У результаті формується дорога й виснажлива стратегія: людські ресурси використовуються для постійного тиску вздовж фронту, а далекобійні удари мають завдавати шкоди в глибині української території. Водночас жоден із цих чинників не доводить, що Росія зможе швидко досягти заявлених територіальних цілей.

Ширший ризик: гібридний тиск на Європу

Найближча загроза для Європи в наведених матеріалах пов’язана з діями нижче порога відкритої війни з НАТО. Американські та європейські посадовці пов’язують із Росією або відносять до можливих російських дій диверсії, замахи, порушення повітряного простору, перешкоджання роботі GPS, кібератаки, втручання в роботу критичної підводної інфраструктури, використання міграції як інструменту тиску та політичне втручання.

Польща і країни Балтії посилили охорону інфраструктури на тлі попереджень про можливі диверсії або провокації під чужим прапором, які могли б перевірити реакцію НАТО. Інші повідомлення свідчать про занепокоєння, що російські операції можуть бути спрямовані проти європейського оборонного виробництва та маршрутів постачання, які підтримують Україну. Водночас інформацію про конкретні змови потрібно відділяти від уже підтверджених інцидентів.

Такі методи дають Москві можливість тиснути на союзників України, не переходячи одразу до прямого збройного нападу. Але вони підвищують ризик прорахунку: операція, яку планували залишити заперечною, може призвести до загибелі цивільних, пошкодження критичної інфраструктури або відповіді, якої Росія не очікувала.

Чи неминучий прямий напад Росії на НАТО

Ці попередження не слід перебільшувати. 30 серпня представник НАТО заявив, що Росія посилює гібридну активність, але Альянс не бачить безпосередньої загрози нападу. Президент Фінляндії Александер Стубб також сказав, що не вважає, ніби Росія ризикне атакувати країну НАТО.

Ця різниця має принципове значення. Західні уряди можуть фіксувати зростання ризику диверсій, кібератак та інших форм тиску й водночас не вважати, що Москва вирішила розпочати звичайне вторгнення на територію НАТО. Наведені матеріали підтверджують занепокоєння через ескалацію та випробування стійкості Альянсу, але не свідчать про підтверджений неминучий напад.

Що показують ядерні сигнали — і чого вони не доводять

Ядерна риторика Росії традиційно використовується як попередження проти глибшого залучення Заходу до підтримки України. Однак наведені джерела незалежно не підтверджують конкретне нещодавнє випробування ракети, здатної нести ядерний заряд, про яке йшлося в запитанні. Так само вони не доводять, що Росія ухвалила неминуче рішення застосувати ядерну зброю.

Обережний висновок має бути вужчим: ядерні погрози та системи, здатні нести ядерні боєзаряди, підвищують ставки у війні й можуть використовуватися для примусового сигналювання. Але без сильніших і незалежно підтверджених даних їх не можна подавати як доказ неминучого застосування ядерної зброї.

Висновок

Схоже, стратегія Путіна полягає в тому, щоб нарощувати тиск, доки Росія не здобуде результат, який зможе назвати перемогою, — передусім у Донбасі, — або доки ціна продовження війни безсумнівно не перевищить ціну її припинення. Тривога в російському суспільстві, дефіцит пального та українські удари роблять війну для Москви дедалі дорожчою, але доступні матеріали свідчать: поки що вони спонукають Кремль адаптуватися та посилювати тиск, а не йти на компроміс. 1221

Найближчі ризики мають накопичувальний характер: нова масштабна мобілізація в Росії, сильніші удари по Україні та активізація гібридних операцій проти європейської інфраструктури й логістичних мереж. Водночас важливо розділяти попередження посадовців і підтверджені наміри: НАТО наразі не бачить безпосередньої загрози звичайного нападу, а наведені дані не підтверджують ні нового ядерного випробування, ні неминучого рішення про застосування ядерної зброї.