Чому провалився 14-пунктний меморандум про мир між США та Іраном

14-пунктний Ісламабадський меморандум не перетворився на тривалу мирну угоду між США та Іраном. 60-денний період переговорів завершився 17 серпня без остаточного врегулювання, а Вашингтон і Тегеран звинуватили один одного в підриві тимчасових домовленостей. 34

Це був не стільки один дипломатичний провал, скільки крах угоди, яка відклала найболючіші рішення на майбутнє. Меморандум передбачав тимчасове припинення бойових дій, відкриття Ормузької протоки для комерційного судноплавства та переговори щодо ядерної програми Ірану і санкцій. Водночас уже від початку сторони по-різному трактували зміст і порядок виконання низки зобов’язань. 112

Що передбачав меморандум

Документ оголошував припинення військових операцій і створював 60-денне вікно для переговорів про ширшу угоду. Він охоплював кілька взаємопов’язаних питань:

• припинення бойових дій;
• відкриття Ормузької протоки для торговельного судноплавства;
• американську морську блокаду іранських портів;
• санкції та експорт іранської нафти;
• ядерну програму Ірану;
• заморожені іранські активи та можливу допомогу у відбудові. 31012

Однак це не був детально прописаний мирний договір. Reuters повідомляло, що документ переносив ключові питання, зокрема майбутнє ядерної програми Ірану, на наступну угоду. 1 Така послідовність дала обом урядам змогу заявити про дипломатичний успіх, не домовившись спочатку щодо питань, від яких залежала життєздатність перемир’я.

Чому домовленість розвалилася

1. Ормузька протока стала головним каменем спотикання

Меморандум передбачав прохід комерційних суден через протоку, але сторони не погодили, хто саме організовуватиме та гарантуватиме цей рух. Іранська версія передбачала відкриття водного шляху за іранськими правилами, тоді як Вашингтон наполягав: безпека міжнародного судноплавства не може залежати від того, чи отримає Тегеран контроль над рухом. 6

Це була не просто суперечка про процедури. Для Ірану відкриття протоки було пов’язане із взаємними кроками США — зокрема зі зняттям морської блокади та послабленням економічного тиску. Іранський переговорник Мохаммад Багер Калібаф заявив, що протока залишатиметься закритою, доки ці умови не буде виконано.

Адміністрація Трампа, зі свого боку, посилалася на заяви про атаки на комерційні судна та погрози судноплавству як на доказ того, що Іран не виконав своїх зобов’язань. У документах Білого дому згадувалися ймовірні іранські атаки, а також вимога меморандуму забезпечити безпечний прохід торговельних суден.

До серпня позиції стали несумісними: Тегеран вимагав спочатку реалізувати тимчасову домовленість, перш ніж робити нові поступки, а Вашингтон відкидав модель, яка, на його думку, давала б Ірану важелі впливу на доступ до протоки.

2. Найскладніші ядерні питання залишили на потім

Меморандум створював час для ядерних переговорів, але не вирішував сам ядерний конфлікт. Тому його майбутнє залежало від укладення другої угоди — з обмеженнями, механізмами перевірки та чітким зв’язком між ядерними кроками Ірану і послабленням санкцій. 112

Тимчасове перемир’я може працювати, доки обидві сторони очікують суттєвих вигод у майбутньому. Воно стає значно крихкішим, якщо сторони не погоджуються навіть щодо того, хто має зробити перший крок. Іран вимагав економічного послаблення та припинення військового тиску. Вашингтон наголошував на недопущенні створення Іраном ядерної зброї й наполягав на збереженні тиску доти, доки не отримає прийнятні для себе умови.

3. Не було механізму, якому довіряли б обидві сторони

Текст містив широкі зобов’язання, але залишав порядок їх виконання предметом суперечок. Reuters зазначало, що формулювання документа були нечіткими в ключових місцях, а найскладніші питання перенесли на наступний етап.

Така конструкція неминуче породжувала взаємні звинувачення. Іран стверджував, що американська блокада, санкції та військові дії порушують домовленість. Вашингтон відповідав, що дії Ірану щодо судноплавства та його позиція щодо Ормузької протоки вихолощують угоду.

Коли перемир’я почало руйнуватися, у меморандумі не виявилося спільно прийнятної процедури для встановлення порушень або повернення сторін до виконання зобов’язань.

Чому Вашингтон не погодився на продовження

Після завершення терміну дії меморандуму 17 серпня США не запропонували його продовжити. Президент Дональд Трамп заявив, що Вашингтон не зацікавлений у продовженні, а Reuters повідомило: адміністрація прагнула більш комплексного результату, а не простого подовження тимчасової домовленості.

Практична причина полягала в тому, що продовження зберегло б ті самі нерозв’язані компроміси. Вашингтон мав би продовжувати переговори, тоді як Іран зберігав би вплив на рух через Ормузьку протоку і вимагав виконання економічних та військових положень. Тегеран, своєю чергою, отримав би додатковий час, не погодившись спочатку з американською позицією щодо ядерних обмежень, морського контролю та санкцій.

Це не означає, що дипломатія завершилася. Але повернення до меморандуму в його червневому вигляді малоймовірне. Будь-яка нова угода потребуватиме чіткіших механізмів перевірки, визначених процедур для судноплавства та поетапного, оборотного послаблення економічного тиску замість широких обіцянок, відкладених на потім.

Що ще можуть зробити посередники

Пакистан, Катар і Оман допомагали підтримувати канали зв’язку навколо меморандуму. Навіть після завершення його дії ці канали залишаються важливими. Однак тепер роль посередників, найімовірніше, буде скромнішою: підтримувати контакти, зменшувати ризик помилкових розрахунків і допомагати домовлятися про практичні морські заходи.

Серед можливих обмежених кроків — процедури повідомлення про рух суден, канали запобігання зіткненням і домовленості про безпечну навігацію або роботи зі знешкодження мін. Такі заходи могли б знизити безпосередню небезпеку для торговельного флоту, але не розв’язали б суперечки щодо ядерної програми Ірану, санкцій, американських сил у регіоні та повноважень щодо Ормузької протоки.

Ця різниця принципова: домовленість про безпеку мореплавства була б оперативним механізмом, а не відновленням мирної угоди.

Що буде далі

Найімовірнішим сценарієм є непряма й розділена на окремі напрямки дипломатія, а не відродження 14-пунктної угоди. Переговорники можуть окремо обговорювати судноплавство, ядерну активність і санкції, починаючи з невеликих заходів зміцнення довіри, перш ніж переходити до комплексного врегулювання.

Головні перешкоди залишаються незмінними:

1. Послідовність кроків: Іран хоче спочатку отримати послаблення з боку США та припинення блокади, тоді як Вашингтон вимагає спершу перевірюваних дій Тегерана.
2. Морські повноваження: сторони не погоджуються, хто контролює або організовує прохід через Ормузьку протоку.
3. Перевірка: меморандум не створив механізму, якому обидві сторони довіряли б під час розгляду звинувачень у порушеннях.
4. Масштаб вимог: питання виведення військ, репарацій і ширших регіональних поступок можуть винести переговори далеко за межі початкової ядерно-морської рамки.

Без нового механізму військовий ризик полягає у затяжному циклі ударів, погроз і морських інцидентів — без швидкого повернення ні до миру, ні до повномасштабної війни. Reuters ще в липні повідомляло, що меморандум уже втрачав міцність через суперечки навколо Ормузької протоки та послідовності ядерних кроків. Після завершення терміну дії зник і останній формальний дедлайн, який утримував переговори в межах спільної рамки. 3

Економічні наслідки для Ірану

Затяжний конфлікт і подальші обмеження тиснутимуть на експорт іранської нафти, доступ до судноплавства, валютні надходження та інвестиції. У квітневому огляді World Economic Outlook Міжнародний валютний фонд знизив прогноз зростання Ірану на 2026 рік до –6,1% — тобто очікував різкого скорочення економіки, пов’язаного з регіональним конфліктом.

Цю цифру слід трактувати обережно. На брифінгу в липні МВФ заявив, що прогноз для Ірану на поточний рік було переглянуто в бік підвищення: на це вплинули кращі показники експорту нафти в березні та квітні та певне послаблення експортних обмежень. Отже, доступні джерела описують прогноз, який змінюється, а не остаточний масштаб економічної шкоди.

Водночас загальний висновок очевидний: якщо перебої в судноплавстві, санкції та військові ризики триватимуть, відновлення Ірану буде складнішим, а майбутнє економічне послаблення стане одним із головних інструментів торгу. Провал меморандуму показав, що економічні поступки неможливо відокремити від безпеки судноплавства та ядерної верифікації. Але він також продемонстрував інше: вимога, щоб одна сторона зробила всі поступки ще до першого кроку іншої, лише віддаляє нову угоду.