Цифри не є ідентичними, але вказують в одному напрямку: мобільні та збережені запаси нафти швидко танули. Доступні джерела підтверджують загальну тезу про посилення дефіциту запасів, але не доводять конкретне твердження про скорочення приблизно 80 млн барелів у резервуарах із плаваючим дахом або про те, що дві третини цього падіння припали на Азію.
У липні потоки з країн Перської затоки демонстрували ознаки відновлення. Це допомогло зменшити побоювання щодо ще сильнішого шоку пропозиції, однак нормальні умови так і не повернулися. Reuters повідомляло, що в липні експорт сирої нафти й конденсату з країн Затоки залишався приблизно на 40% нижчим за довоєнний рівень.
МЕА також зазначило, що відновлення поставок із регіону змінилося новим спадом після зриву домовленості про припинення вогню між Іраном і США, укладеної в середині червня. Видобуток у країнах Затоки зріс у липні, але все ще суттєво відставав від довоєнних показників. Через це ринок залишався вразливим до нових атак або обмежень транзиту.
Тому короткочасне збільшення руху танкерів не обов’язково було добрим сигналом. Тимчасове відкриття маршруту може вивільнити частину відкладених вантажів, але саме по собі не доводить, що умови завантаження, страхування та транзиту повернулися до норми.
У центрі безпосереднього ризику опинилася Ормузька протока — один із ключових світових маршрутів транспортування нафти. 18 серпня Іран заявив, що водний шлях залишатиметься закритим, а США виключили продовження режиму припинення вогню. Ф'ючерси на Brent завершили торги на рівні 91,02 долара за барель, а West Texas Intermediate — 84,94 долара. Для обох сортів це були найвищі значення з 24 липня.
За даними Reuters, ринок дедалі більше враховував сценарій, за якого обмеження судноплавства через Ормузьку протоку триватимуть місяцями, а не стануть короткостроковим шоком. Це частково пояснює, чому нафта стабілізувалася поблизу 90 доларів за барель, навіть після того, як з котирувань зійшла частина початкової панічної надбавки.
Для фізичного ринку нафти важливий не лише обсяг сировини, який теоретично доступний у надрах. Вирішальне значення має те, чи можна нафту завантажити, застрахувати, перевезти та доставити на потрібний нафтопереробний завод. Збій на будь-якому з цих етапів може зробити найближчі поставки дефіцитними ще до того, як втрати відобразяться у річній статистиці видобутку.
Найсильнішим підтвердженням стали оцінки МЕА щодо пропозиції та балансу ринку. Липневого відновлення глобальних поставок було недостатньо, щоб ліквідувати річний розрив, а оновлений прогноз агентства вказував на глибше скорочення пропозиції у 2026 році та дефіцит у третьому кварталі.
Разом із даними Vortexa про експорт і запаси це свідчить, що ринок використовував наявні резерви, щоб компенсувати розрив між доступною пропозицією та попитом нафтопереробників. Якщо таке скорочення запасів продовжиться, заводам доведеться активніше конкурувати за найближчі вантажі. Зазвичай це підтримує спотові ціни та може посилювати короткострокові цінові спреди, хоча конкретна реакція залежить від попиту й швидкості відновлення поставок.
Аргумент про недооцінку ґрунтувався на фізичному балансі ринку, а не на гарантованій цілі для ціни:
Ціни можуть спочатку реагувати на дипломатичні заяви, очікування перенаправлення вантажів або прогнози слабшого попиту. Фізичний баланс реагує на фактичні завантаження, пропускну спроможність маршрутів і рух запасів. Попередження Vortexa полягало в тому, що ці два сигнали розійшлися: фізичні дані вказували на жорсткіший ринок, ніж передбачала ціна близько 90 доларів за барель.
Це не означає, що різке подорожчання є неминучим. Припинення вогню, відновлення судноплавства, альтернативні маршрути постачання, скорочення роботи НПЗ або слабше споживання можуть послабити дефіцит. Попередження було умовною оцінкою сценарію, за якого перебої триватимуть.
Китай може пом’якшити наслідки скорочення морських поставок, зменшивши імпорт, використовуючи запаси або скоротивши переробку на нафтопереробних заводах. Країна не розкриває обсяги своїх стратегічних і комерційних запасів сирої нафти, але Управління енергетичної інформації США оцінювало, що до грудня 2025 року стратегічні запаси Китаю сягнули майже 1,4 млрд барелів.
Такий резервний буфер — одна з причин, чому перебої з постачанням не обов’язково призводять до пропорційного стрибка цін. Менші закупівлі Китаю знижують конкуренцію за вантажі в інших регіонах, а використання запасів тимчасово замінює імпорт. Водночас непрозорість китайської статистики ускладнює оцінку того, яка частина резерву реально доступна і як швидко її витрачають.
Наявні матеріали підтверджують роль Китаю як потенційного буфера, але не всі оцінки запасів і твердження про попит із початкового запиту. Зокрема, надані джерела незалежно не підтверджують діапазон у 1,0–1,7 млрд барелів, точну оцінку іранського експорту на рівні 294 тис. барелів на добу або кожен із повідомлених інцидентів у Чорному морі та Перській затоці.
Попередження Vortexa спиралося на поєднання чотирьох сигналів: надзвичайно низького експорту від великих постачальників, швидкого скорочення запасів сирої нафти, обмеженого транзиту через Ормузьку протоку та прогнозу МЕА щодо дефіциту пропозиції. Разом вони важливіші, ніж окремі дані про кількість танкерів чи чергова геополітична заява.
Найобґрунтованіший висновок полягає не в тому, що ціни на нафту обов’язково зростуть на певний відсоток. Фізичний ринок, схоже, ставав жорсткішим швидше, ніж це визнавали котирування 18 серпня. Китай може скоротити імпорт і використати запаси, а високі ціни — зменшити попит. Але якщо обмеження в Ормузькій протоці та втрати експорту збережуться, дедалі менша кількість доступних найближчих барелів створює переконливі підстави для подальшого тиску на ціни.