Світові медичні кадри зросли втричі — чому цього досі недостатньо

Це не просто підрахунок вакансій або прогноз майбутніх робочих місць. Дослідники пов’язали потребу в кадрах із наданням послуг: вони оцінили щільність медичних працівників у країнах, які вже досягли рівня UHC 80, і використали її як емпіричний орієнтир.

Попередній аналіз на основі даних GBD визначав такі мінімальні показники на 10 тисяч населення для досягнення індексу 80 зі 100: 20,7 лікаря, 70,6 медсестри й акушерки, 8,2 працівника стоматологічної сфери та 9,4 фармацевтичного працівника.

Нові розрахунки дають інший, нижчий набір спостережуваних порогів — приблизно 23,8 лікаря, 64,5 медсестри й акушерки, 5,2 стоматолога та 5,6 фармацевта на 10 тисяч населення. Різниця пов’язана з оновленням даних і застосуванням методу, який орієнтується на найнижчу щільність кадрів серед країн, що досягли UHC 80.

Тому цифру 34,4 млн не варто сприймати як універсальну норму найму для кожної країни. Це модельна оцінка з певною невизначеністю, а не точний план набору персоналу.

Із загального дефіциту окремо підтверджено потребу ще у 7,1 млн лікарів. Надані дані не дають змоги надійно відтворити окремі глобальні показники для медсестер і акушерок, стоматологів та фармацевтів, тож деталізувати ці цифри без ризику спотворення висновків не можна.

У яких регіонах бракує кадрів найбільше

• Південна Азія має найбільший абсолютний дефіцит: регіону потрібно приблизно 13,6 млн додаткових лікарів, медсестер, акушерок, стоматологів і фармацевтів.
• В Африці на південь від Сахари у 2023 році спостерігалася найнижча щільність кадрів майже за всіма професійними групами. Основним винятком були працівники громадського здоров’я.
• Країни з високим рівнем доходу мали найвищу щільність медичних працівників.

Ці два регіональні виклики мають різний характер. Південна Азія стикається з величезним дефіцитом у абсолютних цифрах, зокрема через чисельність населення. Для країн Африки на південь від Сахари головною проблемою є надзвичайно низька доступність кадрів у розрахунку на населення та потреби системи охорони здоров’я. Просте глобальне збільшення кількості працівників не усуне жодну з цих проблем.

Чому оцінка Lancet відрізняється від даних ВООЗ

Показники ВООЗ і оцінка Lancet/GBD відповідають на різні запитання. Вони використовують різні визначення дефіциту, роки, професійні групи та методи розрахунку.

ВООЗ раніше оцінювала глобальний дефіцит медичних працівників, орієнтований на потреби, у 20 млн у 2013 році та 15 млн у 2020-му, прогнозуючи його зменшення до 10 млн до 2030 року.

Натомість оцінка у 34,4 млн прив’язана до конкретної мети — індексу ефективного охоплення медичною допомогою 80 зі 100. Вона охоплює визначені професійні групи й порівнює щільність кадрів із показниками країн, які досягли цього рівня охоплення.

Отже, нижча цифра ВООЗ не обов’язково суперечить вищій оцінці GBD. Йдеться про різні стандарти послуг, масштаби професійної групи або часові горизонти. Порівнювати ці показники напряму без узгодження методики та цільового рівня медичної допомоги було б некоректно.

Чому одного набору нових працівників недостатньо

Розширення освіти й наймання персоналу необхідні, але самі по собі не розв’яжуть проблему. Якщо робочі місця залишаються небезпечними, низькооплачуваними, нестабільними або не дають можливостей для професійного розвитку, це може посилити плинність кадрів, нерівність усередині країн і міжнародний «відтік мізків».

Системам охорони здоров’я потрібні:

• стабільні інвестиції у професійну освіту, викладацькі кадри та клінічну практику, а не лише збільшення кількості навчальних місць;
• справедлива оплата праці, безпечні умови роботи, посильне навантаження, соціальний захист і можливості кар’єрного зростання;
• політики утримання працівників у сільських і недостатньо забезпечених районах;
• гендерно чутливі реформи: рівна оплата за працю рівної цінності, захист від дискримінації та домагань, доступ до догляду за дітьми, гнучкі кар’єрні траєкторії, прозоре підвищення та реальне представництво жінок в управлінні й керівництві;
• планування кадрового складу відповідно до потреб населення — із посиленням первинної допомоги, сестринської та акушерської справи, фармації, стоматології, громадського здоров’я, нагляду й системи перенаправлення пацієнтів, а не лише зі збільшенням кількості лікарів.

Головний парадокс залишається очевидним: від 1990 року світ отримав понад 80 млн нових працівників охорони здоров’я, значною мірою завдяки праці жінок. Проте нерівномірний розподіл кадрів, недостатні інвестиції, слабке утримання персоналу та гендерна ієрархія професій залишають багато країн далеко позаду кадрового потенціалу, необхідного навіть для помірного рівня загального охоплення медичною допомогою.