Понад 80% суден змістилися на оманський маршрут через Ормузьку протоку

Тому перевага оманського маршруту свідчить не про нормалізацію, а про стійкість частини перевізників. Компанії обирають канал, який Іран заперечує і по якому завдавав ударів, імовірно, тому що патрулювання та захист ВМС США роблять його практично придатною альтернативою. За аналізом CNN, Іран атакував десятки суден, які намагалися пройти маршрутом уздовж узбережжя Оману, тоді як Сполучені Штати патрулюють води протоки.

Ця різниця важлива для оцінки заяви президента США Дональда Трампа про «повний контроль» над протокою. Доступні дані дають підстави для обережнішого висновку: військова активність США допомогла зберегти рух частини суден і послабила здатність Ірану диктувати маршрути, але не припинила атаки й не відновила нормальний трафік. 18 серпня повідомлялося, що середній показник за п’ять днів становив лише 10 проходів, хоча Трамп заявляв, що протока «відкрита й працює».

Іран і далі має значні можливості для зриву руху

Щоб впливати на судноплавство, Ірану не потрібно зупиняти кожне судно. Погрози, атаки, огляди, затримки, вимоги щодо маршруту й невизначеність зі страхуванням можуть зробити рейс економічно невигідним. Після липневих атак на танкери, зокрема на катарський танкер зі скрапленим природним газом і саудівський нафтовий танкер, морські органи підвищили рівень загрози до «критичного».

Атаки тривали й після того, як оманський маршрут почав набирати більшу частку руху. Об’єднані Арабські Емірати заявили, що в серпні були атаковані два танкери, якими керує ADNOC. Жертв не було, однак інцидент ще раз продемонстрував ризики для суден у проточній зоні.

У результаті Ормузька протока працює не за принципом «відкрита або закрита». Одні судна проходять відкрито, інші змінюють курс або розвертаються, а деякі вимикають системи відстеження. Через це видимий трафік не дає повної картини реального руху.

Нафта продовжує рухатися, але обсяги нижчі за довоєнні

Те, що маршрут функціонує, не означає автоматичного відновлення колишніх обсягів експорту. За наведеними в матеріалах оцінками, нині з регіону Перської затоки вивозять близько 15 млн барелів нафти на добу — проти приблизно 20 млн барелів до війни. Оцінку поточних потоків також наводили з посиланням на дані Міністерства енергетики США, однак інші джерела отримували відмінні оцінки фактичного вивезення нафти із затоки.

Сама ця невизначеність має значення. Системи відстеження можуть не бачити так звані «тіньові» танкери, які вимикають транспондери. Затримки з міркувань безпеки, обмеження страхування, доступність танкерів і перевалка з судна на судно ускладнюють порівняння фізичних потоків із кількістю суден, які видно на трекерах.

Практичний висновок такий: протока може бути достатньо відкритою для переміщення нафти, але водночас залишатися надто ненадійною для відновлення довоєнної впевненості ринку. Кілька успішних рейсів не означають, що ланцюги постачання повернулися до норми.

Іран прагне перетворити вплив на збори та міжнародне визнання

Тегеран намагається домовитися з Оманом про механізм, який надав би Ірану формальну роль в управлінні суднами, що входять до Перської затоки. Reuters повідомляло, що іранська пропозиція передбачала збори в розмірі 5–7% вартості вантажу, тоді як представники галузі вважають таку модель складною для реалізації через санкції та страхові обмеження.

Оман пропонує інший підхід: спільний регіональний механізм управління навігацією, екологічною безпекою, пошуком і порятунком та іншими послугами, а також добровільні, а не обов’язкові платежі. Reuters зазначало, що міжнародне морське право не дає прибережним державам права вимагати оплату лише за дозвіл пройти протокою. Водночас окремі збори за конкретні послуги можуть розглядатися інакше.

Іран та Оман заявляли, що наблизилися до угоди щодо маршруту або «судноплавної карти», а іранські посадовці повідомляли про погодження координат. Проте публічні матеріали не підтверджують, що остаточний операційний механізм уже запроваджено, і не знімають головної суперечки: хто саме може дозволяти прохід і стягувати платежі.

Дані про маршрути чітко показують, чому це важливо для Тегерана: якщо більшість суден оминає коридор, якому віддає перевагу Іран, його практична спроможність збирати транзитні платежі зменшується.

Компанії шукають обхідні рішення, але не усувають ризик

Енергетичні компанії пристосовуються до небезпеки, не чекаючи повністю стабільного відкриття протоки. Saudi Aramco пропонує сорти нафти Arab Medium і Arab Heavy через перевалку з судна на судно поблизу Оману. Така схема дає змогу переміщувати вантажі за межі найбільш небезпечної частини маршруту.

Однак подібні операції ускладнюють логістику. Вони потребують додаткової координації, суден і страхування, а також можуть збільшувати витрати на фрахт і перевалку. Коли судна не передають свої координати, прозорість ланцюга постачання стає ще нижчою.

Ірак намагається використати інший механізм. Його державний нафтовий трейдер SOMO, за повідомленнями, вів переговори з американськими та німецькими судноплавними компаніями про перевезення нафти через Ормузьку протоку на танкерах під іракським прапором. Це демонструє прагнення Багдада забезпечити політично прийнятний прохід, однак надані матеріали не підтверджують укладення тривалої угоди або успішного механізму експорту.

Головна загроза — крихке відновлення руху

Найсерйозніша небезпека полягає не обов’язково в постійному фізичному перекритті протоки. Значно реалістичніший ризик — мілітаризований водний шлях, де рух може відновитися, а потім знову обвалитися після нової атаки, інциденту з мінами, суперечки щодо транзитних зборів або провалу переговорів між Іраном та Оманом. Дані про трафік уже неодноразово показували, як швидко перевізники реагують на відновлення бойових дій.

Така нестабільність здатна підвищити ставки фрахту, страхові премії за воєнні ризики, витрати на охорону та перевалку. Вона також загрожує надійності поставок нафти й скрапленого природного газу та збільшує ймовірність, що інцидент із торговим судном переросте в ширше регіональне протистояння.

Отже, перевага оманського маршруту — це насамперед показник зміни контролю, а не доказ повного контролю будь-якої зі сторін. Іран зберігає реальну здатність створювати небезпеку. Але той факт, що більшість суден, які відстежуються, попри протидію Тегерана обирають альтернативний маршрут, свідчить про послаблення іранської спроможності визначати правила комерційного судноплавства в протоці. Захист ВМС США допоміг створити цей простір для маневру, однак перетворити його на норму може лише переконлива й довготривала регіональна домовленість.