Світові фонди прямих інвестицій не уклали жодної нової угоди в Китаї за перші сім місяців 2026 року

У квітні 2026 року Пекін також запровадив обмеження, що стосуються фінансування китайських технологічних та AI-компаній, пов’язаного зі США. У поєднанні з американськими заходами це додало невизначеності до вже складного середовища.

Для фонду прямих інвестицій нормальний цикл виглядає так: залучити капітал, придбати компанію, допомогти їй зростати, продати частку та повернути гроші інвесторам. У Китаї кожен етап цього ланцюга став менш передбачуваним.

Криза виходу блокує нові інвестиції

Відсутність нових угод є продовженням тривалих труднощів із продажем уже наявних активів. У 2025 році десять великих фондів не зафіксували жодного публічно розкритого повного виходу з портфельної компанії материкового Китаю — це був другий поспіль рік із нульовим результатом.

За попереднє десятиліття ці фонди інвестували в Китай близько 137 млрд доларів, але реалізували активи лише приблизно на 38 млрд доларів. Наприкінці 2024 року жоден із них також не повідомив про продаж або лістинг китайської портфельної компанії. А від початку 2022-го до кінця 2024 року обсяг нових інвестицій становив лише близько 5 млрд доларів.

Це проблема не тільки окремих угод. Фонди мають регулярно повертати гроші пенсійним фондам, суверенним інвесторам, сімейним офісам та іншим limited partners (LP) — інвесторам, які вкладають кошти у фонд, але не керують його щоденною роботою. Якщо китайські активи залишаються «замороженими», LP можуть не захотіти збільшувати китайську частку або вкладатися в нові фонди цього напряму.

Раніше повідомлялося, що залучення доларового капіталу фондами, орієнтованими переважно на Китай, майже зупинилося. Так формується замкнене коло: слабкі виходи ускладнюють залучення коштів, менше коштів обмежує можливість укладати нові угоди, а скорочення інвестицій послаблює локальну присутність і pipeline фондів.

Що насправді означає «нуль»

Нуль у даних Dealogic і PitchBook — це показник публічних розкриттів, а не перепис усіх операцій. Він не доводить, що десять фондів не здійснювали жодних приватних, міноритарних чи вторинних інвестицій, а також не змінювали структуру вже наявних портфелів.

Найточніший висновок звучить вужче: у січні–липні 2026 року ця впливова група не розкрила жодної нової інвестиції в акціонерний капітал компанії материкового Китаю. Це важливо, оскільки великі міжнародні фонди є помітними учасниками ринку й часто сигналізують, як глобальні інвестори оцінюють співвідношення ризику та потенційної дохідності країни.

Водночас не можна говорити про однаковий обвал у всьому китайському private equity. За даними Bain, у 2025 році обсяг і вартість угод у Великому Китаї зросли другий рік поспіль, а вартість виходів стала найвищою з 2022 року. Відступ глобальних buyout-фондів відображає специфічні труднощі міжнародного, переважно доларового капіталу, а не повне зникнення активності китайських, юаневих чи орієнтованих на зростання інвесторів.

Китай тягне вниз увесь Азійсько-Тихоокеанський регіон

Китайська історія важлива й за межами його кордонів. У 2025 році фонди прямих інвестицій, орієнтовані на Азійсько-Тихоокеанський регіон, залучили 58 млрд доларів без урахування фондів, номінованих у юанях. Це на 37% менше, ніж роком раніше, і найнижчий показник за 12 років.

Не всі азійські ринки перебувають у такому самому становищі. Проте інвестори дедалі частіше вимагають переконливих доказів реальних виходів, ліквідності та стабільної дохідності. Країни з передбачуванішими правилами, простішим рухом капіталу або розвиненішими каналами продажу активів можуть привернути увагу фондів, які зменшують присутність у Китаї.

Для Китаю дедалі важливішим стає питання інвестованості — тобто здатності інвестора передбачувано знайти дозволену можливість, отримати погодження, перемістити капітал і зрештою повернути вкладені кошти з прибутком. Нижчі оцінки активів можуть створювати привабливі точки входу, але самі по собі не усувають регуляторних і геополітичних ризиків.

Чи здатні змінити ситуацію нові пропозиції Пекіна?

У червні 2026 року китайська влада запропонувала заходи, покликані стабілізувати іноземні інвестиції та заспокоїти міжнародний бізнес. Вони можуть дещо покращити сприйняття політики, але самих заяв про наміри навряд чи достатньо, щоб повернути великі buyout-фонди.

Для цього потрібно зменшити невизначеність щодо обмежень, правозастосування, доступу до стратегічних секторів, репатріації капіталу та можливостей виходу. Поки ці питання залишаються відкритими, китайський ринок може бути формально відкритим, але практично недоступним для багатьох традиційних транскордонних стратегій.

Без переконливого маршруту від входу до виходу та без зрозумілого способу повернути гроші LP глобальні фонди, ймовірно, і надалі ставитимуться до нових угод у Китаї з максимальною обережністю. Йдеться не про остаточну відмову від країни, а про те, що звичне інвестиційне обґрунтування для одного з найвпливовіших сегментів світового капіталу більше не працює.