Засудження навчань Пхеньяном — частина ширшої ядерної стратегії торгу

Засудження Північною Кореєю навчань Ulchi Freedom Shield 19 серпня найкраще розглядати як частину ширшої стратегії, а не як реакцію, яка автоматично зникла б після часткового скорочення участі США. На лютневому з’їзді Трудової партії Кім Чен Ин поєднав погрози на адресу Південної Кореї з планами посилити ядерні та ракетні сили, водночас залишивши умовну можливість покращення відносин із Вашингтоном.

Саме це пояснює, чому Пхеньян продовжив критикувати навчання навіть після наказу президента Дональда Трампа істотно зменшити участь Пентагону.

Лютневий з’їзд задав основні правила

На Дев’ятому з’їзді Трудової партії Кореї, що відбувся 19–25 лютого, Кім дедалі ворожіше описував Південну Корею та заявив, що Пхеньян може «повністю знищити» сусіда, якщо буде поставлено під загрозу безпеку Північної Кореї. Він відкинув змістовний діалог із Сеулом, але припустив можливість покращення відносин із Вашингтоном, якщо США відмовляться від того, що Пхеньян називає ворожою політикою, і визнають ядерний статус Північної Кореї.

З’їзд також поставив подальший ядерний і військовий розвиток у центр наступного стратегічного етапу країни. Кім заявив, що Північна Корея розширюватиме та зміцнюватиме свій ядерний потенціал і користуватиметься статусом ядерної держави.

Тому серпнева заява вписується у знайому політичну схему: військова активність союзників подається як доказ зовнішньої загрози, а подальший розвиток озброєнь виправдовується самообороною.

Чому наказ Трампа не припинив критики

16 серпня Трамп оголосив, що США істотно скоротять участь у щорічних навчаннях із Південною Кореєю. Він пояснив рішення їхньою вартістю та відмовою Сеула брати участь в американських операціях проти Ірану.

Однак наказ надійшов надто пізно, щоб повністю скасувати навчання. Ulchi Freedom Shield розпочалися 17 серпня, після чого союзники мали скоротити або скасувати окремі етапи програми. Згодом південнокорейські військові повідомили, що навчання завершаться 21 серпня, а не 27 серпня, як планувалося спочатку.

У заяві від 19 серпня Північна Корея не згадала наказ Трампа. Натомість її державні медіа назвали навчання військовою загрозою та заявили, що Пхеньян продовжить реалізовувати право на самооборону, зокрема за допомогою «нової передової сили».

Це замовчування не доводить наявності конкретного прихованого розрахунку. Але воно узгоджується з ширшою риторикою Пхеньяна. Визнавши скорочення участі США, Північна Корея фактично могла б підтвердити, що Вашингтон пішов на поступку, або посилити твердження Трампа, ніби його особисті контакти з Кімом дають результат. Ігноруючи наказ, Пхеньян зберіг фокус на самому існуванні альянсу США та Південної Кореї й міг далі представляти розвиток озброєнь як необхідний незалежно від остаточного масштабу навчань.

Скорочення не було узгодженим заходом зміцнення довіри

Важливі й публічно названі Трампом причини рішення. Воно було пов’язане з витратами та суперечкою із Сеулом щодо участі в операціях проти Ірану, а не представлене як взаємний крок, узгоджений із Північною Кореєю.

Ця відмінність обмежує те, що саме доводить скорочення навчань. Воно може створити невизначеність щодо готовності союзників і координації оборони, але саме по собі не свідчить про тривалу зміну політики стримування США чи про спільний переговорний процес Вашингтона і Пхеньяна. Аналітики та медіа також застерігали, що скорочення може зіграти на користь Кіма, не надаючи Північній Кореї порівнюваної поступки.

Для Пхеньяна ця суперечка водночас створює очевидну політичну перевагу: він може стверджувати, що Вашингтон і Сеул розділені, і паралельно наполягати, що саме військовий тиск залишається головною проблемою.

Сеул змінює мету, але не відмовляється від денуклеаризації

У відповідь на обмежені результати попереднього підходу Південна Корея переходить від політики «спочатку денуклеаризація» до політики «спочатку мир». Новий підхід передбачає пріоритетне замороження ядерної програми Північної Кореї через взаємні кроки, водночас зберігаючи денуклеаризацію як кінцеву мету.

Це спроба керувати ризиками в нинішніх умовах, а не визнання постійного ядерного статусу Північної Кореї. Замороження теоретично могло б уповільнити подальше нарощування арсеналу та створити простір для ширших переговорів про контроль над озброєннями або мирний режим. Але для цього знадобилися б перевірка домовленостей, взаємні поступки та партнер із переговорів, готовий прийняти обмеження.

Лютнева позиція Північної Кореї вказує на протилежне. Уряд Кіма подає ядерний статус як факт, який Вашингтон має визнати до покращення відносин, а не як актив, від якого слід відмовитися на початку переговорів.

Переговорна позиція Кіма посилилася

Після провалу переговорів Трампа і Кіма у 2019 році Північна Корея здебільшого ігнорувала спроби США та Південної Кореї відновити діалог. За оцінкою Дослідницької служби Конгресу США, зростання військових і ядерних можливостей КНДР, розширення партнерства з Росією та покращення відносин із Китаєм могли додати Пхеньяну впевненості у протистоянні зі США та їхніми союзниками.

Північна Корея також поглибила відносини з Росією. Кім і президент Росії Володимир Путін підтвердили співпрацю, а повідомлення медіа акцентували на військових зв’язках Пхеньяна з Москвою та бойовому досвіді, який КНДР може здобувати завдяки цій взаємодії.

Ці зміни зменшують залежність Кіма від послаблення санкцій, яке раніше було однією зі складових дипломатичної угоди. Водночас вони роблять для Пхеньяна привабливішими переговори в стилі контролю над озброєннями — із обмеженням подальшого розвитку та фактичним прийняттям наявного арсеналу — ніж повернення до вимоги негайного й повного роззброєння.

Що це означає для можливого саміту Трампа і Кіма

Трамп заявив, що Кім відповів на його звернення, але не уточнив характер цієї відповіді чи наявність погодженого порядку денного. Скорочення навчань може створити можливість для діалогу, однак не усуває головної суперечності.

Вашингтону і Сеулу доведеться вирішити, чи готові вони підтримати проміжне замороження ядерної програми з взаємними поступками, зберігаючи денуклеаризацію як довгострокову мету. Пхеньяну, зі свого боку, доведеться погодитися на перевірювані обмеження, а не вимагати фактичного визнання ядерного статусу без суттєвих зобов’язань. Після 2019 року Північна Корея не демонструвала готовності повертатися до переговорів, тому результат залишається невизначеним.

Найближчий висновок полягає не стільки в очікуванні швидкого дипломатичного прориву, скільки в асиметричному торзі. Вашингтон і Сеул шукають способи знизити напруженість, тоді як Пхеньян продовжує протистояння із Сеулом, залишає умовний канал для Вашингтона й веде переговори з набагато сильнішої військової позиції, ніж під час попереднього процесу Трампа і Кіма.