Порівняння з Японією додатково посилило роздратування США. За повідомленнями, у межах японської обіцянки на $550 млрд уже було фіналізовано шість проєктів, тоді як Південна Корея ще не оголосила жодного. Сеул очікував представити перший проєкт наприкінці серпня або на початку вересня, а загальний строк виконання інвестиційної домовленості спливає лише в січні 2029 року.
Тобто формальний дедлайн ще далеко, але політичне терпіння Вашингтона, схоже, значно коротше.
Ситуація ускладнилася після того, як Вашингтон почав наполягати, щоб Samsung Electronics і SK hynix побудували у США підприємства з виробництва мікросхем пам’яті. Лутнік публічно закликав обидві компанії інвестувати в американське напівпровідникове виробництво невдовзі після того, як вони оголосили про спільний план інвестицій обсягом близько 800 трлн вон у корейському регіоні Хонам.
Для Сеула це створило практичну проблему. Корейський уряд готував інші інвестиційні проєкти, а Samsung і SK hynix уже взяли на себе значні зобов’язання щодо розширення виробничих потужностей у самій Південній Кореї. Тому вимога Вашингтона виглядала не просто як прохання пришвидшити узгоджений план, а як зміна того, який саме проєкт має стати першим.
Корейські чиновники та представники галузі фактично сприйняли це як «пересування воріт» уже під час переговорів. Водночас офіс президента Південної Кореї заперечив, що американський проєкт із виробництва чипів пам’яті вже погоджено як перший у межах зобов’язання на $350 млрд.
Це і є головна розбіжність: Вашингтон прагне швидкого й помітного проєкту стратегічного значення у США, тоді як Сеул не погоджується вважати напівпровідникову пропозицію узгодженою відправною точкою.
Суперечка більше не обмежується комерційними переговорами. Повідомлення пов’язують глухий кут навколо інвестицій із розбіжностями щодо військових навчань, підтримки американських операцій, співпраці у створенні атомних підводних човнів і перегляду двосторонньої угоди про ядерну співпрацю.
Трамп також послався на те, що президент Південної Кореї Лі Чже Мен не підтримав американські військові операції проти Ірану, коли розпорядився скоротити спільні навчання. Це свідчить: Вашингтон оцінює внесок Сеула в альянс не лише за економічними показниками, а й за його політичною позицією та готовністю підтримувати американські дії.
Практичний сигнал для Сеула полягає в тому, що доступ до чутливої оборонної співпраці може залежати від ширшого пакета американо-південнокорейських домовленостей. У відповідь Лі Чже Мен наголошує одночасно на міцності альянсу зі США та на розвитку більш самостійної оборони Південної Кореї.
Він закликав пришвидшити програму створення атомного підводного човна, назвавши її символом сильнішого майбутнього двостороннього союзу.
Скорочення американсько-південнокорейських навчань відповідає попередній практиці Трампа, який розглядав обмеження військових маневрів як жест, здатний створити довіру та заохотити Пхеньян до діалогу. Президент США демонстрував зацікавленість у відновленні контактів із Кім Чен Ином, а останні повідомлення вказують на можливість нового дипломатичного зближення.
Однак саміт не є ані неминучим, ані близьким. Переговори 2019 року завершилися провалом, після чого Північна Корея здебільшого ігнорувала американські та південнокорейські спроби відновити діалог, зокрема гуманітарні пропозиції. Аналітики також застерігають: зацікавленість Трампа у новій зустрічі не означає, що Кім готовий повернутися за стіл переговорів.
Стратегічне тло нині складніше, ніж під час першого президентського терміну Трампа. Північна Корея розширила ядерний потенціал, назвала Південну Корею ворожою державою та поглибила військові зв’язки з Росією. Зокрема, йдеться про договір про взаємну оборону та підтримку російської війни проти України.
Тому скорочення навчань може відкрити Вашингтону дипломатичне вікно, але не гарантує взаємності Пхеньяна. Північна Корея може сприйняти цей крок інакше — як доказ того, що тиск на режим слабшає.
Південна Корея також коригує свою дипломатичну стратегію, визнаючи складнішу реальність. Адміністрація Лі Чже Мена розглядає можливість не вимагати повної денуклеаризації як першого кроку, а спочатку домагатися замороження ядерної програми Північної Кореї в обмін на взаємні поступки.
Такий підхід передбачає спершу зупинити подальше виробництво ядерної зброї та розвиток відповідних можливостей, а вже потім говорити про остаточне dismantling — демонтаж ядерного потенціалу.
Це радше прагматичний контроль над озброєннями, ніж офіційне визнання Північної Кореї постійною ядерною державою. Успіх такої моделі залежатиме від того, що саме буде заморожено, як перевірятиметься виконання домовленостей і які поступки сторони запропонують одна одній.
Найбільша небезпека полягає в тому, що дипломатичний сигнал може випередити реальні гарантії безпеки. Якщо навчання скоротять без підтвердженого замороження північнокорейської ядерної програми чи іншої перевіреної поступки Пхеньяна, союзні сили втратять частину можливостей для підготовки, а довіра Південної Кореї до надійності США може послабитися. Аналітики попереджають, що зменшення масштабів навчань здатне погіршити довгострокову готовність військ і водночас дати Пхеньяну перевагу без негайних зобов’язань з його боку.
Обмежена модель «замороження в обмін на поступки» все ж може виявитися реалістичнішою за вимогу негайної денуклеаризації. Але для захисту альянсу вона потребуватиме чіткої системи перевірки, постійних консультацій між Вашингтоном і Сеулом та запобіжників, які не дозволять тимчасовому скороченню навчань перетворитися на постійне послаблення стримування.
Ширший висновок полягає в тому, що рішення Трампа визначається не лише політикою щодо Північної Кореї. Воно вписується у транзакційний підхід до альянсу, за якого інвестиції, політична підтримка, оборонна співпраця й дипломатичний доступ дедалі частіше розглядаються як взаємопов’язані важелі.
Такий підхід може прискорити переговори, але водночас підвищує ціну помилки для Сеула, Вашингтона та всього регіону.