Чому паливна криза в Росії повернулася після нових ударів України по НПЗ

Ці дані свідчать про масштабний збій постачання, але слово «загальнонаціональний» не означає, що кожен російський водій одночасно втратив доступ до пального. Ситуація різко відрізнялася залежно від регіону, марки бензину та конкретної АЗС. Попередні повідомлення фіксували перебої майже в усіх регіонах Росії та в усіх 11 часових поясах, однак достовірної опублікованої оцінки кількості людей, які не змогли придбати бензин, немає.

Орський НПЗ і головне вузьке місце

Найкраще підтверджений об'єкт, який зупинився під час нової хвилі, — «Орскнефтеоргсинтез» в Оренбурзькій області. Після атаки дронів 11 серпня та пожежі підприємство припинило переробку. Регіональна влада заявила, що завод повністю зупинено, а ремонт може тривати до шести місяців: частина пошкодженого обладнання була імпортною, а санкції можуть ускладнити його заміну.

Зупинка Орського НПЗ додалася до попередніх перебоїв на великих підприємствах. У липні Reuters повідомляло, що пошкодження зупинили роботу кількох значних НПЗ, зокрема NORSI та Омського НПЗ — двох найбільших виробників бензину в Росії.

Оцінки загального обсягу пошкоджених потужностей різнилися залежно від джерела та моменту підрахунку. Водночас повідомлялося, що масштабні перебої охопили понад третину російських нафтопереробних потужностей. На початку липня виробництво бензину відповідало лише приблизно 65% сезонного споживання, тоді як випуск дизеля був приблизно на рівні внутрішнього попиту.

Ці цифри описують сукупний ефект ширшої кампанії ударів. Вони не є точним вимірюванням додаткових потужностей, втрачених лише під час атак наприкінці липня — на початку серпня. На результат одночасно впливали пошкодження, планові ремонти, сезонний попит і проблеми з розподілом, тому оцінка саме приросту втрат залишається невизначеною.

Чому нафтовидобувна країна почала імпортувати бензин

Росія продовжувала видобувати сиру нафту. Але сиру нафту не можна безпосередньо залити в бак автомобіля: її потрібно переробити на бензин або дизель, а потім доставити мережею постачання до регіонів, де зростає попит.

Саме тому Москва почала шукати готовий бензин за кордоном. Постачання надходили або планувалися з Білорусі, Казахстану, Індії та Марокко — залізницею та морем. За даними Reuters і судноплавних реєстрів, до середини серпня на внутрішній російський ринок надійшов щонайменше один вантаж бензину з Індії.

Росія також імпортувала близько 30 тисяч тонн бензину AI-92 з Марокко. Вантаж завантажили в Танжері, а розвантажували в Мурманську. Це показало, наскільки складну й далеку логістику Москва була готова використовувати, щоб компенсувати падіння внутрішнього виробництва.

Особливо показовим став розворот у торгівлі з Індією. Після ударів, які вивели з ладу значну частину російських переробних потужностей, російські енергетичні компанії звернулися до індійських нафтопереробників по додатковий бензин. На початку липня з Індії, за повідомленнями, уже відправили щонайменше 60 тисяч тонн, а перший відомий вантаж прибув до Росії в серпні.

Що показала схема «російська нафта — Індія — Росія»

Незвичний потік — російська сира нафта на світовий ринок і водночас імпорт готового бензину з Індії — наочно продемонстрував різницю між дефіцитом нафти та дефіцитом переробки. У Росії були вуглеводні, але не вистачало справних потужностей у потрібних місцях, щоб перетворити їх на паливо для внутрішнього ринку.

Деякі публікації припускали, що індійський бензин від Nayara Energy, нафтопереробника, пов'язаного з російською «Роснефтью», міг бути вироблений із російської нафти. Проте наявні дані не доводять, що кожен вантаж, імпортований до Росії, був виготовлений саме з російської сировини. Обережніший і надійніший висновок полягає в іншому: ця торгівля виявила вузьке місце в переробці. Росія експортувала або зберігала сиру нафту, але купувала готове пальне, бо обмеженнями стали саме переробні потужності та внутрішня дистрибуція.

Як реагувала Москва

Кремль поєднав контроль пропозиції, стримування попиту та фінансову підтримку. Серед заходів, про які повідомлялося під час кризи:

• перенаправлення внутрішніх запасів у найбільш уразливі регіони;
• збільшення залізничних поставок із Білорусі та інших сусідніх країн;
• організація морського імпорту з Індії та Марокко;
• субсидування цін на пальне та імпорту;
• дозвіл на продаж бензину нижчої якості, попри побоювання щодо можливого пошкодження двигунів;
• обмеження експорту бензину, дизеля, суднового пального та газойлю.

30 липня Росія продовжила заборону на експорт бензину й дизеля до 31 січня 2027 року. Отже, станом на 18 серпня ця політика вже виходила за межі 2026 року, і перевіреного опису заходів «до кінця 2026 року» надати неможливо, оскільки цей період ще не завершився.

Експортні обмеження могли зберегти більше пального для російських водіїв, але не могли миттєво відремонтувати НПЗ. Вони також переклали частину вартості кризи на державу: Росія втрачала закордонні продажі й експортні доходи, водночас оплачуючи імпорт, субсидії та аварійну логістику.

Експорт нафтопродуктів упав, а експорт сирої нафти зберігся

Статистика показує той самий структурний розрив. Морський експорт російських нафтопродуктів у липні скоротився до 1,18 млн барелів на добу проти 1,51 млн барелів у червні — це був найнижчий показник щонайменше за десятиліття в наведеному ряді даних. Експорт сирої нафти, навпаки, залишався високим, хоча й знизився після червневого піку.

Водночас у липні поставки бензину та дизеля з Білорусі до Росії досягли рекордного місячного рівня. У сукупності ці тенденції свідчать, що Росія намагалася забезпечити внутрішній ринок, імпортуючи замінники, але продовжувала отримувати дохід від експорту сирої нафти.

Така стратегія могла виграти час, але не замінювала роботу НПЗ. Імпортний бензин потрібно було везти на великі відстані, продавати в умовах внутрішнього контролю цін і доставляти саме до регіонів із найгострішим дефіцитом. Через це система залишалася вразливою до нових ударів або додаткових проблем із транспортуванням.

Чи вплинула криза на рейтинг Путіна та фінансування війни

Ознаки політичного тиску були, але недостатні для того, щоб приписати конкретну зміну рейтингів саме дефіциту пального. За даними липневого опитування «Левада-центру», на які посилалася BBC, рейтинг схвалення Володимира Путіна становив близько 74% і знизився. Водночас частка респондентів, які вважали, що країна рухається у правильному напрямку, впала з 61% у травні до 52%.

Інші публікації наводили нижчу цифру, але доступні джерела не формують узгодженого незалежно поясненого ряду, який давав би змогу виокремити вплив саме паливної кризи. Обґрунтований висновок такий: дефіцит створив помітне внутрішнє напруження — черги, нормування, ціновий тиск і втручання влади, — але не доводить тривалої зміни політичних позицій Путіна.

Так само складно точно оцінити вплив на здатність Росії фінансувати війну. Падіння експорту нафтопродуктів, витрати на ремонт, імпортні рахунки та паливні субсидії можуть скоротити доступні доходи або збільшити державні видатки. Однак збереження значного експорту сирої нафти та короткий період, охоплений наявними даними, не дають підстав стверджувати, що друга паливна криза суттєво послабила спроможність Кремля продовжувати війну.

Головний висновок

Друга хвиля кризи продемонструвала межі надзвичайного перерозподілу. Москва могла переміщувати пальне, забороняти його експорт і купувати готовий бензин за кордоном, але ці кроки лікували симптоми, а не відновлювали пошкоджену систему переробки.

Ключовий висновок простий: вразливість Росії виникла не тому, що в неї закінчилася нафта, а тому, що країна втратила стільки потужностей НПЗ, що сезонний стрибок попиту перетворив локальні перебої на масштабну проблему постачання. Зупинка Орського НПЗ, нове нормування та незвичний потік пального з Індії до Росії вказували на одне й те саме обмеження: великий експортер нафти дедалі частіше змушений конкурувати за готове пальне, яке раніше постачав іншим.