Його робочий процес мав такий вигляд:
Таким чином, Claude Code став інтерфейсом розробки, GitHub — сховищем коду, Supabase — серверною частиною, а Vercel — інструментом розгортання.
Тан не очікував, що перша версія буде бездоганною. Він тестував застосунок, описував, чого бракує або що працює неправильно, і просив Claude Code внести зміни. Процес повторювався знову й знову: запит, перевірка, тестування, уточнення.
Його головне правило просте: нечіткі інструкції зазвичай дають нечіткий результат. Що точніше він описував потрібні поля, права доступу, обчислення та взаємодію з користувачем, то кориснішим був результат. Claude Code здебільшого розумів навіть недосконалу, «поламану» англійську, але зрозуміти запит — не означає отримати повністю сформульоване завдання.
Цей досвід важливий для всіх, хто користується ШІ-інструментами для програмування. Робота природною мовою справді знижує поріг входу, але не скасовує потреби чітко визначати вимоги та оцінювати готовий результат.
Для пошуку інформації Тан також використовував Claude Code разом із Perplexity AI, оскільки сервіс наводить цитати та посилання. Водночас він не вважав сам факт наявності цитати доказом достовірності.
Коли система надала твердження, що серед головних алергенів у Сінгапурі є риба з плавниками, Тан поставив його під сумнів: у його досвіді більш звичною проблемою були молюски. Він перевірив наведені матеріали й виправив дані в застосунку. Цей випадок також показав ширшу проблему: пошукові системи на основі ШІ можуть наводити посилання на вигадані дослідження, тому важливу інформацію про здоров’я потрібно перевіряти незалежно.
Застосунок може впорядковувати спостереження та порівнювати їх із рекомендаціями, але результати дослідження, згенеровані ШІ, не можна сприймати як медичний доказ лише тому, що вони містять посилання.
Навички, які Тан здобув під час роботи над baby-tracker, стали в пригоді і в інших проєктах. Він створив інструмент перекладу з однією кнопкою, здатний перетворювати англомовний контент на 48 мов.
Тан налаштував його не на дослівний переклад. Спочатку інструмент мав зрозуміти зміст, намір автора та мету переконання, а потім викласти текст природною мовою перекладу — без калькування англійських фраз, ритму чи логіки.
Цей підхід перегукується зі створенням дитячого застосунку: якість результату значною мірою залежить від того, наскільки чітко користувач пояснює мету, контекст і обмеження, а не просто називає завдання.
Історія Тана не доводить, що ШІ автоматично створює готове програмне забезпечення. Йому все одно довелося визначити реальну проблему, підготувати детальну специфікацію, налаштувати облікові записи, з’єднати сервіси, протестувати застосунок і поставити під сумнів ненадійні результати пошуку.
Але цей приклад показує, як ШІ-помічник для програмування дає змогу почати з корисної ідеї, а не з багаторічного вивчення коду. На думку Тана, експерименти та вміння чітко формулювати запити стають практичними навичками для звичайних користувачів — зокрема для тих, хто не володіє англійською досконало.
Найважливіший висновок тут не в тому, що «ШІ може створити будь-що». Радше йдеться про те, що люди без досвіду програмування вже можуть створювати вузькоспеціалізовані прототипи — якщо самі відповідають за вимоги, тестування та перевірку фактів.