Мекканський оборонний пакт: новий військовий альянс сунітських держав як відповідь на кризу лідерства США

Мекканський оборонний договір, підписаний 7 серпня 2026 року, знаменує собою фундаментальну перебудову архітектури безпеки на Близькому Сході. Ця перебудова зумовлена падінням рівня довіри до Сполучених Штатів як гаранта безпеки та цілеспрямованою спробою сунітських держав створити незалежний військовий блок для стримування Ірану.

Що насправді означає цей пакт:

• Пряма відповідь на кризу американського лідерства. Усі три підписанти — формальні союзники США — описуються як «стурбовані» регіональною нестабільністю та розчаровані «ерратичною» політикою адміністрації Трампа щодо Ірану . Угода народилася у «глухому куті війни на Близькому Сході» і стала «виразним протестом» проти масованих американських бомбардувань Ірану та «спазматичної дипломатії» Трампа . Фактично, ці країни вирішили більше не покладатися на Вашингтон.

• Механізм колективної оборони за зразком НАТО, спрямований на стримування Ірану. Ключове положення — збройний напад на одну з країн вважається агресією проти всіх трьох — створює єдиний сунітський щит проти іранської загрози . Хоча турецькі чиновники публічно заявляють, що пакт «не спрямований проти жодної країни», стратегічний контекст не залишає сумнівів: головна ціль — Іран та його проксі .

• Гнучка та розширювана структура, а не статичний тристоронній договір. Ердоган неодноразово натякав, що наступним членом може стати Єгипет, називаючи приєднання Каїра «можливим», а трьох засновників — лише «країнами-ядрами» . Міністр закордонних справ Туреччини Фідан також назвав Єгипет «природним партнером» . Це свідчить про те, що пакт замислювався як ядро ширшого сунітського блоку безпеки.

• Частина багаторівневої стратегії безпеки Саудівської Аравії. Лише за кілька днів до Мекканського пакту Ер-Ріяд запустив окрему морську коаліцію з 14 країн для захисту судноплавства в Червоному морі від атак єменських хуситів, яких підтримує Іран . До цієї коаліції увійшли Єгипет, Пакистан, Туреччина та інші країни . Разом ці дві ініціативи демонструють, як Ер-Ріяд будує комплексну оборонну архітектуру: територіальну колективну оборону (Мекканський пакт) та морську/економічну безпеку (Червономорська коаліція) через окремі, але взаємопов'язані інструменти.

• Зміна балансу сил у регіоні проти Ірану. Аналітики зазначають, що об'єднання трьох військових потужностей — значних оборонних промисловостей (Туреччина), фінансових ресурсів (Саудівська Аравія) та ядерної військової сили (Пакистан) — кардинально змінює рівняння стримування в регіоні .

• Схвалення Трампа як сигнал згоди або заохочення з боку США. Замість того, щоб виступати проти угоди серед союзників США, яка зменшує центральну роль Вашингтона, Трамп, за даними, підтримав пакт. Це може означати, що Білий дім або вважає угоду такою, що знімає тягар із США в регіоні, або вбачає в ній відповідність власній антиіранській політиці .

Ключові невизначеності: Повний текст угоди не оприлюднений, тому точний обсяг зобов'язань щодо взаємної оборони залишається незрозумілим . Єгипет спочатку відмовився приєднуватися, посилаючись на побоювання стати частиною «саудівського блоку», хоча пізніше заявив, що вивчає можливість членства .