Безпрецедентні втрати пропозиції через блокування Ормузу

На піку блокування, за оцінками Goldman, близько 14,5 mb/d видобутку сирої нафти на Близькому Сході були фактично втрачені для світового ринку, а потоки з Перської затоки впали з 80% від норми до лише 40% . У певний момент у квітні обсяги транзиту через Ормузьку протоку становили лише 10% від звичайного рівня . Масштаби втрат пропозиції перевищували можливості будь-якого окремого виробника компенсувати їх.

Зростання спотових премій та екстремальний беквордейшн

Фізичний дефіцит відобразився на структурі ринку. Goldman оцінював справедливу вартість спотового Brent приблизно в 80 доларів за барель на початок серпня, що свідчило про те, що ринки закладали лише помірну геополітичну премію за ризик, незважаючи на поточну невизначеність . Однак екстремальний короткостроковий дефіцит проявився у формі беквордейшну — нафта з негайним постачанням торгувалася зі значними преміями порівняно з форвардними контрактами. На певному етапі спотова ціна Dated Brent піднялася до премії понад 25 доларів за барель порівняно з ф'ючерсним контрактом на Brent з найближчим місяцем постачання, що вказувало на екстремальний фізичний дефіцит .

Знищення попиту: двостороння динаміка

У той час як пропозиція скорочувалася, глобальний попит на нафту також зазнав несподівано сильного удару. Goldman оцінив знищення світового попиту на нафту в 4–5 mb/d у квітні 2026 року, спричинене високими цінами та уповільненням економіки, особливо в Китаї та Західній Європі . Лише у другому кварталі падіння попиту оцінювалося в 1,7 mb/d . Ця ерозія попиту була достатньо великою, щоб створити "двосторонні ризики" для власних цінових прогнозів Goldman — шок пропозиції штовхав ціни вгору, але одночасне знищення попиту тягнуло їх униз .

Попередження про нафту за 100–120 доларів

Базовий сценарій Goldman станом на початок серпня 2026 року передбачав Brent на рівні 80–90 доларів за барель до прояснення ситуації з новою ядерною угодою США та Ірану або значним загостренням конфлікту . Однак аналітики банку вказали на кілька більш тривожних сценаріїв. Аналітик Саманта Дарт попередила, що якщо три одночасні кризи вузьких місць — в Ормузькій протоці, Червоному та Чорному морях — триватимуть, Brent може сягнути 120 доларів до IV кварталу 2026 року . Бичачий сценарій банку передбачав, що ціна сирої нафти перевищить 120 доларів у найближчій перспективі та в середньому становитиме 100 доларів у 2027 році . Перемир'я та попередня угода про відкриття Ормузької протоки в червні 2026 року тимчасово знизили прогноз для Brent на IV квартал до 80 доларів, але ситуація залишалася хиткою .

Роль Китаю: демпфер попиту, а не підсилювач цін

Накопичення запасів до війни

Китай значно збільшив закупівлі нафти в січні-лютому 2026 року до початку конфлікту. Імпорт зріс на 15,8% за перші два місяці року порівняно з аналогічним періодом 2025 року, оскільки Пекін продовжував поповнювати те, що вважається найбільшим у світі стратегічним нафтовим резервом — понад мільярд барелів .

Обвал імпорту під час війни

Коли конфлікт почався, Китай, найбільший світовий імпортер нафти, скоротив закупівлі сирої нафти більш ніж на третину. У червні 2026 року імпорт впав до 7,12 mb/d, що на 41,3% менше, ніж торік, і стало найнижчим місячним обсягом з жовтня 2016 року . У травні імпорт опустився до найнижчого рівня за вісім років . Це різке скорочення купівельної активності само по собі стало головним чинником вилучення попиту зі світового ринку.

Помірне використання стратегічного резерву

Китай справді почав використовувати свої запаси в травні, щоб підтримати роботу нафтопереробних заводів — вперше за 14 місяців переробники переробили більше сирої нафти, ніж було доступно з імпорту та власного видобутку разом узятих . Однак вилучення було "не настільки великим", як могло здатися через обвал імпорту; фактичне використання SPR було відносно помірним порівняно з розміром резерву .

Потенційне відновлення імпорту з Ірану

Наприкінці червня 2026 року державні нафтопереробні компанії Sinopec та PetroChina розглядали можливість відновити закупівлю іранської сирої нафти вперше з 2019 року, хоча конкуруючі альтернативні джерела постачання та падіння внутрішнього попиту на пальне стримували їхній інтерес . До серпня незалежні китайські нафтопереробники ("чайники") у Шаньдуні були готові наростити закупівлю іранської нафти, оскільки їхні власні запаси впали до найнижчого рівня за рік .

Чистий вплив на світові ціни

Поведінка Китаю мала дефляційний вплив на світові ціни на нафту в одному аспекті та підтримуючий — в іншому:

Дефляційний: Скоротивши імпорт більш ніж на третину та використовуючи свій величезний SPR замість того, щоб конкурувати за дефіцитні спотові партії, Китай усунув величезне джерело попиту з фізичного ринку. Це знизило граничну ціну бареля та частково нейтралізувало висхідний тиск від втрат пропозиції через Ормуз.

Підтримуючий у майбутньому: Уряди по всьому світу, за оцінками, закуповуватимуть мільйони барелів до 2028 року, щоб відновити вичерпані під час війни стратегічні резерви, що додасть структурної підтримки попиту . Величезні потреби Китаю в поповненні SPR означають, що він зрештою вилучатиме барелі з ринку, підтримуючи цінові мінімуми.

Підсумок щодо ролі Китаю

Китай не компенсував ціновий тиск у традиційному розумінні, збільшуючи імпорт для заповнення дефіциту пропозиції. Натомість він виступив як демпфер попиту — використовуючи довоєнні запаси, щоб різко скоротити закупівлі на спотовому ринку, що пом'якшило ціновий стрибок порівняно з тим, що могло б статися, якби Китай продовжував закуповувати в нормальних обсягах. Однак цей буфер є обмеженим, і майбутній цикл поповнення SPR, ймовірно, стане стійким джерелом висхідного цінового тиску на роки.

Ключові висновки

• Блокування Ормузької протоки було домінантним чинником стиснення ринку нафти у 2026 році: потоки впали до 10% від звичайного рівня, а втрати пропозиції сягнули 14,5 mb/d.
• Goldman Sachs зафіксував рекордне виснаження запасів — вилучення на рівні 8,7 mb/d на початку травня, що вдвічі перевищувало березневий темп, та восьмирічний мінімум днів покриття споживання.
• Знищення попиту частково компенсувало втрати пропозиції: до червня з глобального попиту було вилучено 4–5 mb/d, що створило двосторонні ризики для цінових прогнозів.
• Китай виступив демпфером попиту, скоротивши імпорт на третину та використовуючи свій SPR обсягом понад 1 млрд барелів замість того, щоб змагатися за спотові партії, що пом'якшило ціновий сплеск.
• Майбутній цикл поповнення SPR є бичачим для цін, оскільки уряди по всьому світу готуються закупити мільйони барелів до 2028 року для відновлення вичерпаних стратегічних резервів.

Безпрецедентні втрати пропозиції через блокування Ормузу

На піку блокування, за оцінками Goldman, близько 14,5 mb/d видобутку сирої нафти на Близькому Сході були фактично втрачені для світового ринку, а потоки з Перської затоки впали з 80% від норми до лише 40% . У певний момент у квітні обсяги транзиту через Ормузьку протоку становили лише 10% від звичайного рівня . Масштаби втрат пропозиції перевищували можливості будь-якого окремого виробника компенсувати їх.

Зростання спотових премій та екстремальний беквордейшн

Фізичний дефіцит відобразився на структурі ринку. Goldman оцінював справедливу вартість спотового Brent приблизно в 80 доларів за барель на початок серпня, що свідчило про те, що ринки закладали лише помірну геополітичну премію за ризик, незважаючи на поточну невизначеність . Однак екстремальний короткостроковий дефіцит проявився у формі беквордейшну — нафта з негайним постачанням торгувалася зі значними преміями порівняно з форвардними контрактами. На певному етапі спотова ціна Dated Brent піднялася до премії понад 25 доларів за барель порівняно з ф'ючерсним контрактом на Brent з найближчим місяцем постачання, що вказувало на екстремальний фізичний дефіцит .

Знищення попиту: двостороння динаміка

У той час як пропозиція скорочувалася, глобальний попит на нафту також зазнав несподівано сильного удару. Goldman оцінив знищення світового попиту на нафту в 4–5 mb/d у квітні 2026 року, спричинене високими цінами та уповільненням економіки, особливо в Китаї та Західній Європі . Лише у другому кварталі падіння попиту оцінювалося в 1,7 mb/d . Ця ерозія попиту була достатньо великою, щоб створити "двосторонні ризики" для власних цінових прогнозів Goldman — шок пропозиції штовхав ціни вгору, але одночасне знищення попиту тягнуло їх униз .

Попередження про нафту за 100–120 доларів

Базовий сценарій Goldman станом на початок серпня 2026 року передбачав Brent на рівні 80–90 доларів за барель до прояснення ситуації з новою ядерною угодою США та Ірану або значним загостренням конфлікту . Однак аналітики банку вказали на кілька більш тривожних сценаріїв. Аналітик Саманта Дарт попередила, що якщо три одночасні кризи вузьких місць — в Ормузькій протоці, Червоному та Чорному морях — триватимуть, Brent може сягнути 120 доларів до IV кварталу 2026 року . Бичачий сценарій банку передбачав, що ціна сирої нафти перевищить 120 доларів у найближчій перспективі та в середньому становитиме 100 доларів у 2027 році . Перемир'я та попередня угода про відкриття Ормузької протоки в червні 2026 року тимчасово знизили прогноз для Brent на IV квартал до 80 доларів, але ситуація залишалася хиткою .

Роль Китаю: демпфер попиту, а не підсилювач цін

Накопичення запасів до війни

Китай значно збільшив закупівлі нафти в січні-лютому 2026 року до початку конфлікту. Імпорт зріс на 15,8% за перші два місяці року порівняно з аналогічним періодом 2025 року, оскільки Пекін продовжував поповнювати те, що вважається найбільшим у світі стратегічним нафтовим резервом — понад мільярд барелів .

Обвал імпорту під час війни

Коли конфлікт почався, Китай, найбільший світовий імпортер нафти, скоротив закупівлі сирої нафти більш ніж на третину. У червні 2026 року імпорт впав до 7,12 mb/d, що на 41,3% менше, ніж торік, і стало найнижчим місячним обсягом з жовтня 2016 року . У травні імпорт опустився до найнижчого рівня за вісім років . Це різке скорочення купівельної активності само по собі стало головним чинником вилучення попиту зі світового ринку.

Помірне використання стратегічного резерву

Китай справді почав використовувати свої запаси в травні, щоб підтримати роботу нафтопереробних заводів — вперше за 14 місяців переробники переробили більше сирої нафти, ніж було доступно з імпорту та власного видобутку разом узятих . Однак вилучення було "не настільки великим", як могло здатися через обвал імпорту; фактичне використання SPR було відносно помірним порівняно з розміром резерву .

Потенційне відновлення імпорту з Ірану

Наприкінці червня 2026 року державні нафтопереробні компанії Sinopec та PetroChina розглядали можливість відновити закупівлю іранської сирої нафти вперше з 2019 року, хоча конкуруючі альтернативні джерела постачання та падіння внутрішнього попиту на пальне стримували їхній інтерес . До серпня незалежні китайські нафтопереробники ("чайники") у Шаньдуні були готові наростити закупівлю іранської нафти, оскільки їхні власні запаси впали до найнижчого рівня за рік .

Чистий вплив на світові ціни

Поведінка Китаю мала дефляційний вплив на світові ціни на нафту в одному аспекті та підтримуючий — в іншому:

Дефляційний: Скоротивши імпорт більш ніж на третину та використовуючи свій величезний SPR замість того, щоб конкурувати за дефіцитні спотові партії, Китай усунув величезне джерело попиту з фізичного ринку. Це знизило граничну ціну бареля та частково нейтралізувало висхідний тиск від втрат пропозиції через Ормуз.

Підтримуючий у майбутньому: Уряди по всьому світу, за оцінками, закуповуватимуть мільйони барелів до 2028 року, щоб відновити вичерпані під час війни стратегічні резерви, що додасть структурної підтримки попиту . Величезні потреби Китаю в поповненні SPR означають, що він зрештою вилучатиме барелі з ринку, підтримуючи цінові мінімуми.

Підсумок щодо ролі Китаю

Китай не компенсував ціновий тиск у традиційному розумінні, збільшуючи імпорт для заповнення дефіциту пропозиції. Натомість він виступив як демпфер попиту — використовуючи довоєнні запаси, щоб різко скоротити закупівлі на спотовому ринку, що пом'якшило ціновий стрибок порівняно з тим, що могло б статися, якби Китай продовжував закуповувати в нормальних обсягах. Однак цей буфер є обмеженим, і майбутній цикл поповнення SPR, ймовірно, стане стійким джерелом висхідного цінового тиску на роки.

Ключові висновки

• Блокування Ормузької протоки було домінантним чинником стиснення ринку нафти у 2026 році: потоки впали до 10% від звичайного рівня, а втрати пропозиції сягнули 14,5 mb/d.
• Goldman Sachs зафіксував рекордне виснаження запасів — вилучення на рівні 8,7 mb/d на початку травня, що вдвічі перевищувало березневий темп, та восьмирічний мінімум днів покриття споживання.
• Знищення попиту частково компенсувало втрати пропозиції: до червня з глобального попиту було вилучено 4–5 mb/d, що створило двосторонні ризики для цінових прогнозів.
• Китай виступив демпфером попиту, скоротивши імпорт на третину та використовуючи свій SPR обсягом понад 1 млрд барелів замість того, щоб змагатися за спотові партії, що пом'якшило ціновий сплеск.
• Майбутній цикл поповнення SPR є бичачим для цін, оскільки уряди по всьому світу готуються закупити мільйони барелів до 2028 року для відновлення вичерпаних стратегічних резервів.