Мекканський пакт: Новий військовий союз чи політична декларація?

7 серпня 2026 року в священному місті Мекка лідери Саудівської Аравії, Туреччини та Пакистану підписали Мекканську спільну оборонну угоду (Mecca Joint Defence Agreement) — пакт про взаємну оборону, який уже порівнюють із п'ятою статтею НАТО. Угода об'єднує три найпотужніші армії країн з мусульманською більшістю на тлі зростаючої нестабільності на Близькому Сході, але залишає відкритим питання: чи стане вона реальним військовим альянсом, чи залишиться лише політичним сигналом?

Ключове положення: взаємна оборона за моделлю НАТО

Основа угоди — пункт про колективну оборону: збройний напад на будь-яку з трьох країн-підписантів вважається нападом на всіх трьох . Міністр закордонних справ Туреччини Хакан Фідан прямо заявив, що цей пакт «технічно ідентичний п'ятій статті НАТО» . У спільній заяві лідерів наголошується, що угода «спрямована на посилення колективного стримування від будь-якого акту агресії» .

Однак у заяві не уточнюються конкретні зобов'язання, розгортання військ чи оперативні оборонні механізми, що робить положення угоди досить розмитими . На відміну від НАТО, яка має чітку командну структуру, визначений внесок військ і протоколи ескалації, Мекканський пакт позбавлений цих інституційних деталей. На думку аналітиків, це значно обмежує його реальну стримувальну цінність.

Об'єднана військова міць

Пакт об'єднує три значні регіональні армії:

• Туреччина — друга за чисельністю армія НАТО з швидкозростаючою оборонною промисловістю та потужними безпілотними, військово-морськими та бронетанковими спроможностями .
• Пакистан — ядерна держава з великою, загартованою в боях професійною армією та 60-річним досвідом участі в альянсах під проводом США .
• Саудівська Аравія — один із найбільших у світі оборонних бюджетів із передовими ВПС (F-15 та Typhoon), ракетними системами та здатністю проєктувати силу по всьому регіону .

Разом вони являють собою грізний звичайний та стратегічний стримувальний фактор. Однак угода не визначає, як саме координуватимуться, об'єднуватимуться або керуватимуться ці спроможності — це значна прогалина, яка, на думку експертів, робить пакт на даному етапі радше «політичною декларацією» .

Амбіції Ердогана щодо розширення

Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган чітко дав зрозуміти, що хоче розширити пакт на всі держави регіону . 8 серпня міністр закордонних справ Фідан заявив, що угода відкрита для інших країн і що Ердоган сподівається розширити альянс. Він окремо назвав Єгипет «природним партнером» і висловив сподівання, що Каїр офіційно приєднається після вирішення «технічних питань» .

Міністр закордонних справ Пакистану Ісхак Дар також заявив, що пакт має «суто оборонний характер» і відкритий для інших держав, які готові дотримуватися його принципів . Офіційні особи Катару та Кувейту також висловили зацікавленість, і деякі аналітики вважають Катар і Кувейт «першими кандидатами» на вступ .

Виключення Єгипту: роль Саудівської Аравії

Очікувалося, що Єгипет стане четвертим підписантом після участі в чотиристоронніх переговорах, що тривали кілька місяців, але врешті-решт його не було на церемонії підписання . Численні джерела повідомляють, що Саудівська Аравія виступала проти включення Єгипту, попри активні зусилля Туреччини залучити Каїр .

Причини, які називають саудівські джерела, включають:

• Розчарування Ер-Ріяда роллю Єгипту в конфлікті в Ємені, де Каїр діяв не в повній відповідності з цілями Саудівської Аравії .
• Сприйняття Єгиптом більшої близькості до ОАЕ, які дедалі більше розходяться з позицією Саудівської Аравії з регіональних питань .
• Ширше занепокоєння в Ер-Ріяді, що Каїр не повністю відданий саудівській архітектурі безпеки .

Єгипетське видання Mada Masr повідомило, що Каїр сам вирішив не приєднуватися, побоюючись опинитися в «політичному блоці під егідою Саудівської Аравії», що могло б ускладнити відносини з Ізраїлем, ОАЕ та США . Middle East Eye, посилаючись на єгипетські та регіональні джерела, повідомило, що Каїр відмовився від участі, щоб не сприйматися як частина блоку, який може відштовхнути інших ключових партнерів .

Реакція регіону

Катар (підтримка): Колишній прем'єр-міністр Катару Хамад бін Яссім бін Джабер Аль Тані публічно привітав угоду, назвавши її «важливим кроком, який вселяє оптимізм» . Організація ісламського співробітництва (OIC) також схвалила пакт, а її генеральний секретар Хусейн Брагім Таха назвав його «фундаментальним стовпом підтримки безпеки та стабільності в регіоні та в усьому ісламському світі» .

Індія (обережність): Міністерство закордонних справ Індії виступило зі стриманою заявою. Індійські аналітики вважають пакт потенційним викликом впливу Індії в регіоні, враховуючи ключову роль Пакистану та сунітську орієнтацію блоку, але Нью-Делі уникає прямої критики та уважно стежить за розвитком подій . Hindustan Times проаналізувала пакт як потенційно «новий сунітський блок», який може бути використаний як «стратегічний інструмент проти Індії» .

Іран (скептицизм/нехтування): Іран відреагував неоднозначно, переважно зневажливо. Речник МЗС Есмаїл Багаї заявив, що Тегеран «не стурбований», і назвав угоду «паперовою домовленістю», яка не принесе безпеки Ер-Ріяду . Заступник міністра закордонних справ Ірану Казем Гарібабаді зазначив, що регіональна безпека має забезпечуватися лише країнами регіону, тим самим неявно відкидаючи новий блок . Однак деякі іранські спостерігачі також закликали до більшої співпраці між мусульманськими країнами .

ОАЕ (скептицизм): Реакція ОАЕ була помітно критичною. Абдулхалік Абдулла, академік і радник президента ОАЕ, назвав пакт ознакою «переформатування регіонального балансу сил» і висловив занепокоєння новим вирівнюванням . ОАЕ, які є великою державою Перської затоки, були помітно виключені з угоди.

Думка аналітиків: політичний сигнал чи операційний альянс?

Більшість аналітиків трактують Мекканський пакт як сигнал про зниження довіри до гарантій безпеки США з боку сунітських держав, особливо після американо-іранської війни та зміни американських зобов'язань у регіоні . Пакт розглядається як спроба трьох регіональних держав створити самодостатній стримувальний механізм поза традиційною архітектурою безпеки під проводом США.

Однак аналітики також підкреслюють, що угода залишається нечіткою щодо операційних механізмів — у ній немає постійної командної структури, визначених зобов'язань щодо чисельності військ, протоколів обміну розвідданими та чітких тригерів для військової відповіді . Багато хто вважає, що на даному етапі це більше політичний і стратегічний сигнал, ніж повноцінний військовий альянс, чия реальна стримувальна цінність ще має бути перевірена на практиці .

Аналітики Al Jazeera зауважили, що три країни були обережними, щоб не провокувати регіональних супротивників, і залишається незрозумілим, наскільки пакт трансформується у скоординовані військові дії . Редакція The Hindu вважає, що «найбільшою вадою Мекканської угоди є те, що вона була підписана в розпал війн» — що робить обіцянку колективної безпеки «значною мірою символічною з самого початку» .

Пакт ґрунтується на попередній Стратегічній угоді про взаємну оборону, підписаній між Пакистаном і Саудівською Аравією 17 вересня 2025 року, яка тепер розширена за участю Туреччини . Поінформовані турецькі джерела повідомили, що оборонна угода базується на «роках роботи» і покликана доповнювати, а не конкурувати з існуючими альянсами .