Ізраїль проводив власну паралельну кампанію під кодовою назвою «Ревучий лев». Ізраїльські офіційні особи описали її як найбільший оперативний бойовий виліт в історії ВПС Ізраїлю: було задіяно близько 200 літаків і приблизно 500 цілей .
Перший удар ліквідував кількох високопоставлених іранських посадовців, зокрема верховного лідера Алі Хаменеї, і спровокував масовану іранську відповідь — сотні ракет і тисячі безпілотників. Іран назвав цю контратаку «Правдива обіцянка IV» . Лише за перші десять днів США та Ізраїль спільно уразили понад 15 000 іранських цілей; згідно з брифінгом Пентагону від 13 березня, запуски іранських ракет скоротилися на 90%, а атак безпілотників — на 80% .
Держсекретар Марко Рубіо заявив 5 травня 2026 року, що операція «Епік Ф’юрі» завершена, оскільки її цілі виконано, і що Вашингтон тепер обирає «шлях миру» . Британська енциклопедія також датує завершення операції 5 травня .
Наприкінці червня 2026 року — після підписання попереднього меморандуму про взаєморозуміння між США та Іраном — став очевидним публічний риторичний розрив між віцепрезидентом Венсом і держсекретарем Рубіо .
Позиція Джей Ді Венса: Венс розпочав медійний наступ на захист мирної угоди з Іраном, назвавши її «добрим прогресом» і наголошуючи, що створено «верифіковану рамкову угоду» для фінального договору . Він публічно розкритикував ізраїльські удари по об'єктах Хезболли в Бейруті, назвавши повідомлення про жертви серед цивільного населення «неприйнятними» та попередивши, що подальша ескалація може зірвати дипломатичні зусилля .
Позиція Марко Рубіо: Рубіо наполягав, що Ізраїль має право на самооборону, і продовжував працювати над окремою угодою між Ізраїлем та Ліваном, яка б нейтралізувала Хезболлу та дозволила виведення ізраїльських військ з Південного Лівану . Він зайняв більш жорстку позицію, уникаючи критики Ізраїлю та спрямовуючи її на іранський уряд .
Корінь розбіжностей: Обидва політики представляють конкуруючі зовнішньополітичні табори в Республіканській партії. Венс належить до скептичного крила, що виступає за стриманість, тоді як Рубіо — до інтервенціоністського, проізраїльського істеблішменту . Цей розкол також є частиною передвиборчої боротьби за республіканську номінацію 2028 року: Венс лідирує в опитуваннях серед республіканців, але під час активної фази війни тримався помітно стримано .
Війна США та Ізраїлю проти Ірану досягла негайних військових цілей напрочуд швидко, але дипломатичні та політичні наслідки виявляються набагато складнішими. Адміністрація нині реалізує суперечливу політику: Венс прагне до розрядки з Тегераном, а Рубіо намагається обмежити вплив Ірану через альянси з Ізраїлем та державами Затоки. Ці конкуруючі підходи в поєднанні з нерозв'язаним статусом Хезболли, ядерних амбіцій Ірану та критичних глобальних морських шляхів залишають регіон нестабільним. Для спостерігачів розкол між Венсом і Рубіо — це не просто боротьба за владу у Вашингтоні, а вікно в дві фундаментально різні візії американської сили на Близькому Сході.