«Димсамові» облігації — це облігації в офшорних юанях, які зазвичай випускають у Гонконзі. Після кількох років низької активності цей ринок почав відновлюватися, а його переваги для позичальників стали помітнішими.
Запозичення в офшорних юанях може коштувати дешевше, ніж випуск аналогічного державного боргу в євро. Крім того, країна отримує доступ до великої та ліквідної азійської бази інвесторів, диверсифікує джерела фінансування та зменшує залежність від традиційних ринків євро й долара .
Першою серед суверенних позичальників єврозони на цей ринок вийшла Португалія. У квітні 2026 року вона залучила 1,99 млрд юанів — близько €249 млн — через восьмирічні облігації з фіксованою ставкою 1,765% . Незабаром Словенія розмістила трирічні «димсамові» облігації приблизно на €500 млн під 1,9% . Успішні угоди показали, що для європейських держав цей канал фінансування може бути конкурентним.
Попри очевидну фінансову мотивацію, рішення трьох найбільших економік ЄС визначили щонайменше три чинники.
1. Геополітична обережність.
Переговори відбувалися на тлі загострення торговельних відносин між ЄС і Китаєм. У червні лідери Євросоюзу розглядали жорсткіші заходи у відповідь на дисбаланс у торгівлі з Китаєм . За таких умов випуск боргу в юанях міг би мати політично чутливий вигляд — особливо для найбільших економік ЄС, які найбільше зацікавлені у стабільних відносинах із Пекіном.
2. Дешеві запозичення у власній валюті.
Німеччина й без того має надзвичайно низьку вартість запозичень у євро. Тому додаткова економія від виходу на ринок «димсамових» облігацій для неї була б меншою, ніж для країн із вищою прибутковістю державного боргу . Для Франції та Іспанії потенційна вигода могла бути відчутнішою, однак її все одно оцінювали як помірну порівняно з можливими репутаційними та політичними ризиками.
3. Інші стратегічні пріоритети.
Іспанія паралельно просувала масштабну пропозицію щодо спільних запозичень ЄС — механізм обсягом €850 млрд на рік . Німеччина та Франція поставилися до цієї ініціативи скептично . На тлі цієї внутрішньоєвропейської дискусії двосторонній фінансовий крок у напрямку Китаю був політично складнішим.
Є і практичний фактор: великим державам не потрібно терміново шукати нове джерело фінансування. На відміну від менших країн, вони можуть дозволити собі спостерігати за розвитком ринку та чекати, поки торговельна напруга між ЄС і Китаєм проясниться .
Для менших держав єврозони розрахунок інший. Вони зазвичай платять більше за запозичення в євро, тож навіть відносно невелика різниця у ставках може мати для них відчутний ефект. Доступ до азійських інвесторів також дає змогу урізноманітнити джерела фінансування.
Тому Португалія та Словенія вважали потенційну економію достатньою, щоб виправдати вихід на ринок юаневих облігацій. Для Німеччини, Франції та Іспанії перевага в ціні виявилася недостатньою, аби перекрити геополітичну чутливість такого рішення.
Різниця між підходами відображає ширшу суперечність усередині Євросоюзу. Великі економіки можуть чекати, оцінюючи розвиток торговельних відносин із Китаєм, тоді як менші держави змушені активніше шукати дешевші та новіші джерела фінансування.
Це не означає, що ринок «димсамових» облігацій зупиниться. Навпаки, він, імовірно, продовжить розширюватися — передусім за рахунок невеликих суверенних позичальників із вищою вартістю запозичень. Водночас обережність Німеччини, Франції та Іспанії сигналізує: випуск боргу в юанях великими країнами єврозони залишатиметься рідкісним, доки відносини між ЄС і Китаєм не стабілізуються.