Однак речник МЗС Ірану Есмаїл Багаї неодноразово наголошував, що Тегеран веде переговори виключно з Оманом і "ще не відновлює переговори зі США" . Це розмежування має значення: Іран подає переговори як двостороннє питання управління морським судноплавством, тоді як Вашингтон представляє їх як шлях до ширшого завершення війни між США та Іраном.
Американські посадовці висловлюють дедалі більшу впевненість. Державний секретар Марко Рубіо заявив 4 серпня, що прогрес досягнуто і що Вашингтон бере участь у переговорах . Міністр фінансів США Скотт Бессент пішов далі, припустивши, що угоду можна укласти "сьогодні або завтра" . Президент Трамп назвав переговори "останнім шансом" Ірану уникнути ескалації війни .
Водночас США зберігають жорсткий тиск. У середині липня Вашингтон висунув ультиматум, вимагаючи, щоб Іран публічно оголосив протоку "безпечною та доступною", інакше зіткнеться з відновленням ударів . Трамп відновив морську блокаду Ірану в середині липня та пригрозив 20% митом на всі товари, що транзитом проходять через протоку . Послання є суперечливим за задумом: США сигналізують про відкритість до угоди, водночас залишаючи військові варіанти повністю на столі.
Дипломатичний стрижень — це зіткнення двох пропозицій:
План Оману, підтриманий країнами Перської затоки, передбачає спільний регіональний механізм управління протокою з лише добровільною платою за транзит, а не обов'язковими зборами, яких хоче Іран. Держави затоки підтримали цей підхід .
Контрпропозиція Ірану — це тимчасова домовленість, яка надасть Ірану більший контроль: один напрямок руху проходитиме через іранські води, а частина зустрічного маршруту також перебуватиме в іранських водах. Заступник міністра закордонних справ Ірану Казем Гарібабаді підтвердив, що Тегеран відхилив пропозицію Оману про спільний нагляд, оскільки вона не вирішувала питань безпеки Тегерана .
Фінансовий аспект є ключовим каменем спотикання. Іран прагне отримувати плату за обслуговування проходу суден, причому доходи мають розподілятися між Іраном та Оманом, але конкретні умови розподілу залишаються невизначеними. Пропозиція Оману робить збори добровільними; Іран хоче зробити їх обов'язковими .
Тегеран також пов'язує будь-яке відкриття з ширшими вимогами: скасуванням санкцій, гарантіями безпеки, визнанням його морської влади та припиненням морської блокади США .
Дипломатичні сигнали спричинили різкі коливання цін на нафту. 3 серпня ф'ючерси на нафту Brent впали на $4,08 (4,64%) до $83,85, а WTI втратила близько 5%, закрившись на рівні близько $80 за барель після того, як Трамп скасував заплановані удари та сигналізував про переговори . 4 серпня нафта відскочила приблизно на 1%, оскільки аналітики залишалися скептичними щодо реальної близькості врегулювання через невирішені технічні та політичні прогалини .
Аналітик Джозеф Дахрі з Tickmill заявив The Wall Street Journal, що Іран, схоже, "наближається до угоди з Оманом", але застеріг, що заперечення Іраном прямих переговорів зі США "може обмежити ступінь" будь-якого полегшення на ринку . В окремому коментарі Reuters він зазначив, що ринок залишається нестабільним і невизначеним . До 5 серпня нафта Brent торгувалася близько $79 за барель .
Дипломатичний трек відбувається на тлі активних бойових дій. США відновили атаки на Іран, намагаючись покласти край контролю Тегерана над протокою, слідом за червневою ескалацією . США закликали союзників допомогти у відкритті водного шляху . Трамп пригрозив бомбити іранську інфраструктуру — мости та електростанції — за кожен корабель, атакований у протоці .
Гуманітарна ціна зростає. Комерційне судноплавство зазнало серйозних збоїв з моменту повного закриття протоки Іраном у квітні 2026 року, включаючи численні атаки на судна . КВІР оголосив протоку закритою "до подальшого повідомлення" 11 липня після удару по несанкціонованому судну . Міжнародна морська організація 21 квітня повідомила, що блокада торкнулася близько 20 000 моряків та 2 000 суден . Моряки, які опинилися в пастці, та екіпажі стають дедалі більшою гуманітарною проблемою.
На другорядному треку Іран сигналізував про відкритість до європейської допомоги в розмінуванні протоки, але жодної формальної угоди досягнуто не було .
Дипломатичний процес перебуває на критичному етапі. Іран та Оман досягли реального прогресу в технічній рамковій угоді, але фундаментальний розрив між моделлю Оману (добровільні збори, спільне управління) та вимогою Ірану (суверенний контроль та обов'язкові збори) залишається невирішеним. США публічно оптимістичні, але продовжують погрожувати військовими діями, тоді як Тегеран наполягає, що не веде прямих переговорів з Вашингтоном. Нафтові ринки заклали в ціни певну надію на угоду, але аналітики вважають остаточну угоду далеко не гарантованою. Наступні 48–72 години, як припускають Бессент і Рубіо, можуть визначити, чи відкриється протока, чи конфлікт продовжить ескалацію.