Зміни торкнулися і міжнародних позначень. Код країни змінився з NRU на NRO, а її громадян тепер називають dei-Naoero, а не Nauruans . Уряд описав перейменування як «початок відновлення національної гордості та повернення до традиційної ідентичності країни» .

Чому країна відмовилася від назви «Науру»

Президент Девід Адеанг назвав «Науру» колоніальним пережитком — приблизною формою, яка виникла через те, що західні мови не відтворювали місцеве написання та вимову . Naoero — традиційна назва острова мовою науру (Dorerin Naoero), якою його називали самі мешканці .

Уряд пояснив рішення трьома основними мотивами:

• Повернення мови та ідентичності. Офіційна назва тепер відповідає доколоніальній мовній спадщині країни .
• Посилення національної гордості. Перейменування подають як повернення до традиційної ідентичності Наоеро .
• Виправлення історичного викривлення. На думку Адеанга, форма «Науру» була зовнішнім нав’язаним варіантом, який спотворював місцеву назву .

Як відбувалося перейменування

Зміну назви провели через конституційну процедуру. Вона складалася з кількох етапів — і завершилася відступом від початкового плану провести загальнонаціональний референдум:

1. Внесення законопроєкту. 29 січня 2026 року президент Девід Адеанг представив законопроєкт про другу поправку до Конституції 2026 року .
2. Обов’язковий 90-денний період очікування. Перед голосуванням документ мав пройти передбачений законом 90-денний етап розгляду .
3. Голосування в парламенті. 12 травня 2026 року парламент Науру, який складається з 19 членів, підтримав конституційну поправку з результатом 16 голосів «за» і жодного «проти» .
4. Відмова від референдуму. Спочатку очікувалося, що для завершення процедури проведуть загальнонаціональне голосування . Однак 30 липня Адеанг оголосив, що після «ґрунтовного обговорення» референдум вирішили не проводити . За його словами, Наоеро — це не нова назва, яка просить у населення схвалення, а відображення ідентичності, яку люди вже мають .
5. Офіційне проголошення. Того ж дня уряд формально оголосив Республіку Наоеро новою юридичною назвою держави .

Наоеро — частина глобального руху деколонізації назв

Перейменування Науру вписується у ширший міжнародний процес, у межах якого постколоніальні держави відмовляються від назв, нав’язаних зовнішніми адміністраціями або мовами. Дослідники вважають, що повернення корінних назв набуває популярності не лише як спосіб відновити культурні корені, а й як інструмент «м’якої сили» — можливість по-новому визначити образ країни у світі та заявити про культурний суверенітет .

Серед помітних прикладів:

Подібна дискусія триває і в низці країн Західної Африки, де перейменовують вулиці, площі, пам’ятники та інші об’єкти, пов’язані з колоніальним минулим .

Випадок Наоеро особливий тим, що йдеться про невелику острівну державу в Тихому океані, яка повернула традиційну форму власної назви. Але логіка цього рішення універсальна: назвати країну так, як її називає її народ, а не так, як колись було зручніше для чужих мов і колоніальної адміністрації.

Зміни торкнулися і міжнародних позначень. Код країни змінився з NRU на NRO, а її громадян тепер називають dei-Naoero, а не Nauruans . Уряд описав перейменування як «початок відновлення національної гордості та повернення до традиційної ідентичності країни» .

Чому країна відмовилася від назви «Науру»

Президент Девід Адеанг назвав «Науру» колоніальним пережитком — приблизною формою, яка виникла через те, що західні мови не відтворювали місцеве написання та вимову . Naoero — традиційна назва острова мовою науру (Dorerin Naoero), якою його називали самі мешканці .

Уряд пояснив рішення трьома основними мотивами:

• Повернення мови та ідентичності. Офіційна назва тепер відповідає доколоніальній мовній спадщині країни .
• Посилення національної гордості. Перейменування подають як повернення до традиційної ідентичності Наоеро .
• Виправлення історичного викривлення. На думку Адеанга, форма «Науру» була зовнішнім нав’язаним варіантом, який спотворював місцеву назву .

Як відбувалося перейменування

Зміну назви провели через конституційну процедуру. Вона складалася з кількох етапів — і завершилася відступом від початкового плану провести загальнонаціональний референдум:

1. Внесення законопроєкту. 29 січня 2026 року президент Девід Адеанг представив законопроєкт про другу поправку до Конституції 2026 року .
2. Обов’язковий 90-денний період очікування. Перед голосуванням документ мав пройти передбачений законом 90-денний етап розгляду .
3. Голосування в парламенті. 12 травня 2026 року парламент Науру, який складається з 19 членів, підтримав конституційну поправку з результатом 16 голосів «за» і жодного «проти» .
4. Відмова від референдуму. Спочатку очікувалося, що для завершення процедури проведуть загальнонаціональне голосування . Однак 30 липня Адеанг оголосив, що після «ґрунтовного обговорення» референдум вирішили не проводити . За його словами, Наоеро — це не нова назва, яка просить у населення схвалення, а відображення ідентичності, яку люди вже мають .
5. Офіційне проголошення. Того ж дня уряд формально оголосив Республіку Наоеро новою юридичною назвою держави .

Наоеро — частина глобального руху деколонізації назв

Перейменування Науру вписується у ширший міжнародний процес, у межах якого постколоніальні держави відмовляються від назв, нав’язаних зовнішніми адміністраціями або мовами. Дослідники вважають, що повернення корінних назв набуває популярності не лише як спосіб відновити культурні корені, а й як інструмент «м’якої сили» — можливість по-новому визначити образ країни у світі та заявити про культурний суверенітет .

Серед помітних прикладів:

Подібна дискусія триває і в низці країн Західної Африки, де перейменовують вулиці, площі, пам’ятники та інші об’єкти, пов’язані з колоніальним минулим .

Випадок Наоеро особливий тим, що йдеться про невелику острівну державу в Тихому океані, яка повернула традиційну форму власної назви. Але логіка цього рішення універсальна: назвати країну так, як її називає її народ, а не так, як колись було зручніше для чужих мов і колоніальної адміністрації.