Якщо користувач не розуміє, що спілкується з машиною, зростають ризики обману, маніпуляцій і поширення дезінформації у великих масштабах . Людиноподібний дизайн також можуть навмисно використовувати в комерційних цілях, щоб впливати на рішення споживачів і водночас ускладнювати питання відповідальності .
До «живого» співрозмовника люди часто ставляться інакше, ніж до безособового інструмента. Дослідження свідчать, що користувачі можуть бути готові повідомляти гуманізованому чатботу більше особистої інформації .
Емоційна прив’язаність до людиноподібної системи здатна посилювати надмірну залежність і впливати на приватність та автономію користувача . Так виникає хибне відчуття, що модель виконує соціальну роль — друга, консультанта чи співрозмовника, — хоча по суті залишається системою прогнозування тексту .
Антропоморфна мова підживлює хайп навколо штучного інтелекту. Вона змушує сприймати мовні моделі як аналог людського розуму — істоту, яка нібито міркує, пояснює власні дії та має цілі .
Такий опис спотворює уявлення про реальні можливості технології та заважає тверезо обговорювати її обмеження . Наприклад, переконлива відповідь ще не означає, що система «зрозуміла» запит у людському сенсі або володіє надійним знанням.
Якщо сприймати машину як особу, можна помилково приписати їй моральний характер, наміри або відповідальність за рішення . Це небезпечно, адже за розробку, налаштування та застосування системи відповідають конкретні люди й організації.
Олюднення також здатне спотворювати питання довіри: слово «надійний» щодо інструмента може описувати його технічні властивості, але розмови про те, чи можна «довіряти» самому ШІ, легко створюють враження, ніби він має людську доброчесність або здатність дотримуватися обіцянок .
Будь-яка технологія, створена для переконання, може зробити людину вразливішою до впливу. Людиноподібний голос, упевнена манера відповіді та видимість турботи використовують звичні для людей евристики довіри. У сфері кібербезпеки це створює додаткові можливості для маніпуляцій .
В українській мові «ШІ» часто вживають як самостійний іменник: «ШІ вирішив», «ШІ знає», «цей ШІ помилився». Але така форма непомітно перетворює широкий клас технологій на одного уявного діяча.
Натомість у висловах «система ШІ», «мовна модель», «алгоритм» або «інструмент на основі ШІ» одразу зрозуміліше, про що саме йдеться: про створений людьми технічний об’єкт із певною архітектурою, даними, налаштуваннями та обмеженнями.
Саме тому редакція журналу Nature рекомендувала уникати конструкцій «the AI» та «an AI», оскільки вони невиправдано натякають на самостійного агента. Замість цього видання радить говорити «the AI system» або конкретно називати модель, тип системи чи чатбот .
Це не означає, що кожне вживання слова «ШІ» є помилкою. У побутовій мові скорочення зручне. Проблема виникає тоді, коли граматична форма підміняє точний опис: «модель згенерувала відповідь» — це одне, а «модель зрозуміла мене» — уже твердження про людську здатність, якої система не має підстав приписувати.
Така дисципліна не робить технологію менш зручною. Вона лише повертає в центр уваги її справжню природу — інструментальну, створену людьми та залежну від людських рішень.
Висновок: олюднення ШІ може посилювати обман, надмірну довіру, маніпуляції, розкриття приватних даних і плутанину з відповідальністю. Перехід від «ШІ» як уявного суб’єкта до «систем ШІ», моделей та інструментів — простий мовний крок, який допомагає точніше бачити можливості й межі технології.