Ось як розгортався цей ланцюг подій.
1. Імпорт бензину з-за кордону вперше за десятиліття. Росія зазвичай експортує нафтопродукти, а не імпортує їх. У червні 2026 року вона почала переговори про закупівлю ~50 000 тонн бензину АІ-92 з Казахстану . А в липні 2026 року отримала свій перший морський вантаж — 30 000 метричних тонн бензину АІ-92 з Марокко (постачальник — Лукойл, розвантаження в Мурманську) . Марокко стало третьою країною після Індії та Казахстану, яка постачає бензин Росії під час кризи .
2. Переговори про переробку нафти в Казахстані. Міністерство енергетики Казахстану підтвердило переговори з Росією про переробку російської сирої нафти на казахстанських НПЗ, причому частина готових продуктів має повертатися до Росії . Завод «Конденсат» у Казахстані вже переробляє частину російської нафти за наявною домовленістю .
3. Продовження заборони експорту пального до початку 2027 року. Росія спочатку ввела заборону на експорт дизелю з 8 по 31 липня, а бензину — з 1 березня 2026 року. 30 липня 2026 року уряд продовжив заборону експорту як дизелю, так і бензину до 31 січня 2027 року, щоб зберегти наявні запаси всередині країни .
Нафтова промисловість Росії налаштована на експорт великих обсягів сирої нафти, тоді як внутрішня переробка є менш пріоритетною. Українські удари завдали удару саме по переробному сегменту, тому Росія опинилася в абсурдній ситуації: будучи одним із найбільших виробників нафти, вона не може надійно забезпечити власних громадян бензином і дизелем. Заборона експорту, імпорт з Марокко та Казахстану, а також переговори про переробку в Казахстані — це лише тимчасові заходи, які підкреслюють глибину кризи, що не має швидкого структурного вирішення .