Мумії з Чилі розкрили генетичний слід прибуття віспи до Америки

У зразках кісток виявили фрагменти ДНК вірусу Variola major, збудника натуральної віспи. Це перші давні геноми віспи, знайдені на американському континенті, а також перший прямий молекулярний доказ того, що хворобу занесли сюди європейські колонізатори .

Радіовуглецеве датування визначило час смерті людей у межах 1492–1631 років . Рештки добре збереглися завдяки надзвичайній сухості пустелі Атакама. Показово, що кістки спочатку збирали для дослідження людської ДНК, а сліди вірусу виявили лише під час додаткового пошуку патогенів .

Геноми вірусу з обох тіл виявилися майже ідентичними. Це означає, що люди могли заразитися під час одного спалаху або від одного штаму, який циркулював у регіоні . Нову генетичну лінію назвали CAM9 — на честь місця Камаронес-9 .

Що розповідає штам CAM9

Вимерла гілка вірусу

CAM9 належав до нині вимерлої лінії вірусу віспи, окремої від штамів, які циркулювали у XX столітті . Філогенетичний аналіз показав, що ця лінія була близькою до основи гілки, яка згодом дала початок клайді «аластрім» — відносно легшій формі віспи .

Виявлений вірус має спільне походження зі штамами Старого Світу, що узгоджується з його прибуттям до Америки з Європи . На еволюційному дереві CAM9 розташовується між варіантами, відомими з середньовічної Європи, та пізнішими штамами. Тобто він допомагає заповнити важливу прогалину в історії розвитку вірусу .

Коли віспа потрапила до Південної Америки

Порівняння давніх геномів із відомими сучаснішими штамами показало, що CAM9 відокремився від європейського предка приблизно у XV–XVI століттях. Це відповідає найранішому етапу іспанської колонізації .

Датування самих мумій — починаючи приблизно від 1492 року — вказує, що віспа з’явилася у Південній Америці вже в першому поколінні після прибуття Колумба . Історичні джерела описують масштабну епідемію в Андах у 1520–1530-х роках, яку часто пов’язують із завоюванням держави інків. Геноми CAM9 стали першим фізичним доказом, що відповідає цій хронології .

Не єдина хвиля занесення

CAM9 циркулював у XVI столітті, але не зберігся до сучасної епохи. Вірус натуральної віспи остаточно викорінили у 1980 році, а відомі пізніші штами належали до іншої, молодшої еволюційної гілки .

Це може свідчити, що з Європи до Америки потрапили кілька ліній віспи, які поширювалися та конкурували між собою. До наступних століть дійшли лише деякі з них .

Дослідники також виявили ознаки того, що CAM9 уже перестав втрачати гени. Інакше кажучи, хоча вірус мав зоонозне походження, на той момент він уже добре адаптувався до людини як до основного хазяїна .

Чому це важливо для історії колоніальних епідемій

• Підтверджено історичну версію на молекулярному рівні. Історики давно вважали, що віспа була одним із чинників катастрофічного скорочення чисельності корінного населення Америки після 1492 року. Нове дослідження вперше підтверджує цей зв’язок безпосередньо через генетичний матеріал вірусу . Генетик патогенів і співавтор роботи Сіґекі Накаґоме заявив: «Це відкриття є першим молекулярним підтвердженням того, що віспу занесли до Америки в колоніальний період» .

• Показано еволюцію вірусу в історичному масштабі. Вимирання лінії CAM9 демонструє, що поширення віспи в Америці не було однією прямою хвилею. Різні варіанти могли потрапляти на континент, конкурувати між собою, а згодом зникати або ставати домінантними .

• Відкрито нові можливості для палеогенетики. Успішне вилучення вірусної ДНК із мумій, збережених в умовах посушливого клімату, може допомогти дослідити й інші патогени Старого Світу — зокрема кір або туберкульоз, — які могли поширитися через колоніальні контакти .

• За науковими зразками стоїть людська трагедія. Двоє людей із Камаронес-9 є безпосередніми свідками хвороби, яка забрала незліченну кількість життів корінних народів, не маючи попереднього імунітету до вірусу . Reuters назвав знахідку першим прямим молекулярним доказом того, що віспа, ненавмисно перенесена зі Старого Світу до Нового, знищила незліченну кількість людей у Месоамериці та Південній Америці .

Генетичний «вирішальний доказ»

Геноми CAM9 стали тим самим вирішальним доказом, якого бракувало історикам: віспа перетнула Атлантику разом із європейською колонізацією, а не існувала в Америці задовго до 1492 року. Дві мумії з чилійської пустелі не лише підтверджують давню історичну реконструкцію, а й показують, що колоніальні епідемії могли бути складнішими, ніж одна-єдина хвиля поширення інфекції.