Космічне сміття падає на Землю щотижня. Хто заплатить за наслідки?

Кенійське космічне агентство визначило об’єкт як кільце відокремлення — частину конструкції ракети-носія. Такі деталі зазвичай мають згоряти під час входження в атмосферу або падати в незаселених районах, зокрема в океані . Цього разу кільце досягло землі майже неушкодженим.

Місцеві жителі розповідали, що удар був «гучнішим за грім». За словами мешканця села Джона Мукуну, люди думали: «це кінець світу» . Агентство спочатку назвало випадок «поодиноким», однак дані, зібрані журналістами, показують, що проблема має значно ширший масштаб .

Падіння уламка зафіксував сейсмометр приблизно за 80 кілометрів від місця удару. Це, ймовірно, перший відомий випадок, коли падіння космічного сміття зареєстрував сейсмічний прилад . Люди не постраждали, а значних руйнувань не зафіксували. Водночас дослідники зазначили: падіння фрагмента такого розміру в густонаселеному місті, наприклад у Найробі, могло б мати серйозні наслідки .

Скільки сміття обертається навколо Землі

За оцінками, на орбіті перебуває близько 140 мільйонів уламків розміром понад 1 міліметр . Серед них — фрагменти ракет, непрацюючі супутники та деталі, що залишилися після космічних місій.

Окремі показники демонструють, наскільки швидко зростає навантаження на орбіту:

• щодня з орбіти можуть сходити до чотирьох супутників SpaceX Starlink; інші оцінки говорять про один-два супутники на день, а в майбутньому — до п’яти, якщо угруповання продовжить розширюватися ;
• Космічні сили США за останній рік видали майже 820 попереджень про входження об’єктів в атмосферу — проти приблизно 110 десять років тому ;
• загальна кількість запусків у світі за цей період приблизно учетверилася ;
• на низькій навколоземній орбіті нині відстежують близько 20 000 об’єктів, зокрема приблизно 12 000 діючих супутників; близько 8 500 із них належать до угруповання Starlink ;
• 47% відстежуваних об’єктів називають «некерованим» сміттям — це уламки, які більше не мають корисного призначення .

Більшість космічного сміття згорає в атмосфері або падає в океан. Але зі зростанням кількості запусків навіть рідкісні випадки досягнення поверхні стають регулярнішими . Уламки вже влучали в будинок у Флориді, розпадалися над Канарськими островами, а дивні металеві фрагменти знаходили на австралійських пляжах .

Чому неможливо точно сказати, куди впаде уламок

Повернення космічного об’єкта на Землю залежить від багатьох змінних: стану атмосфери, її щільності, орієнтації супутника, швидкості обертання та інших факторів. Через це точне місце падіння часто неможливо визначити до останніх хвилин перед входженням в атмосферу.

Попередження можуть стосуватися величезної території — іноді й цілих регіонів — або надходити надто пізно, щоб люди на землі могли реально відреагувати . Для сільських громад, які не мають доступу до спеціалізованих систем моніторингу, така невизначеність особливо небезпечна.

Міжнародне право не встигає за приватною космічною галуззю

Конвенція про міжнародну відповідальність за шкоду, завдану космічними об’єктами, 1972 року передбачає відповідальність держави, яка запустила космічний об’єкт, за шкоду, заподіяну ним. Але цей механізм створювали в часи, коли запуски були рідкісними, а космічні програми переважно контролювали держави .

Сьогодні на орбіті працюють приватні компанії, а кількість супутників і фрагментів зростає в рази. Чинні правила не дають достатньо чіткої відповіді, як розподіляти відповідальність між державою, оператором супутника, виробником ракети та іншими учасниками ланцюга .

Найпоказовіший факт: жодна країна ще не домоглася компенсації за падіння космічного уламка . Постраждала сторона має довести, кому належав об’єкт і хто саме винен. Для країн, що розвиваються, це особливо складно: у них часто немає ресурсів для відстеження об’єктів, збору доказів і тривалих міжнародних юридичних процедур .

У випадку Мукуку уламок залишився під контролем Кенійського космічного агентства, але компенсації чи офіційного визнання відповідальності не було . Це ілюструє правову прогалину: люди можуть зазнати шкоди, не маючи практичного способу вимагати відшкодування.

Серед запропонованих реформ — міжнародний договір, який зобов’язував би держави сплачувати невеликий щорічний внесок залежно від загальної маси їхніх супутників. Із таких внесків можна було б створити фонд компенсацій, не змушуючи постраждалих доводити конкретну провину . Наукові аналізи також вказують, що нинішні правила недостатньо пристосовані до розподілу відповідальності за активне прибирання космічного сміття .

Ризик глобальний, але наслідки розподілені нерівномірно

Теоретично уламок може впасти будь-де. Проте найбільше ризикують громади, які не мають достатніх технічних, фінансових і політичних можливостей, щоб відстежувати загрози та домагатися відповідальності .

Федеральне управління цивільної авіації США (FAA) прогнозує, що до 2035 року падіння космічного сміття може створювати очікуваний ризик для життя на рівні 0,6 випадку на рік. Це перша федеральна модель, яка пов’язала такий прогноз смертельного ризику саме з комерційними супутниками .

Проблема може посилитися і через зміни в атмосфері. Дослідники Массачусетського технологічного інституту виявили, що високий рівень викидів парникових газів впливає на супутникові орбіти та послаблює природний механізм, який зазвичай допомагає очищати навколоземний простір, стягуючи об’єкти вниз . У результаті уламків на орбіті може накопичуватися ще більше.

Поки що кільце з Мукуку зберігається в Кенійському космічному агентстві. Воно залишається не лише матеріальним доказом, а й символом запитання, на яке світ досі не має чіткої відповіді: хто саме відповідає за уламок, що падає з космосу, і хто заплатить за наступний?