Фіброміалгія має чіткий генетичний слід: що показало найбільше дослідження

Ключовий висновок дослідження полягає в тому, що фіброміалгію слід розглядати насамперед як розлад центральної нервової системи. Спадкові чинники, пов’язані із захворюванням, були збагачені саме в тканинах мозку та нервових клітинах, а не в м’язах чи суглобах .

Це не означає, що симптоми є «лише психологічними» або що інші системи організму не можуть впливати на перебіг стану. Однак генетичні дані вказують: основу фіброміалгії варто шукати в тому, як мозок і нервова система обробляють біль та інші сигнали .

26 ділянок геному та несподіваний зв’язок із HTT

У межах багаторасового метааналізу повногеномних досліджень асоціацій — GWAS, методу пошуку генетичних варіантів, частіше пов’язаних із певним захворюванням, — команда виявила 26 незалежних ділянок геному, що статистично значуще впливають на ризик фіброміалгії .

Найсильніший зв’язок виявили з кодуючим варіантом у гені HTT . Мутації цього гена відомі своєю роллю у розвитку хвороби Гантінгтона — іншого, хоча й дуже відмінного, неврологічного захворювання. Тому результат може вказувати на частково спільні механізми роботи нервової системи.

Практичне значення цієї знахідки поки що залишається перспективою, а не готовим лікуванням. Водночас препарати, спрямовані на HTT, уже досліджують у клінічних випробуваннях для хвороби Гантінгтона. У майбутньому це може створити підґрунтя для перевірки, чи здатні деякі з таких підходів допомогти людям із фіброміалгією .

Окрім HTT, аналіз генів вказав на регулятор HTT GPR52, а також на CAMKV, DCC, DRD2/NCAM1, MDGA2 і CELF4. Усі вони пов’язані з функціонуванням мозку та нервової системи . Частина цих генів також пов’язана з фізичними й психіатричними особливостями, які нерідко супроводжують фіброміалгію, що допомагає пояснити складний набір її симптомів .

Чому фіброміалгія частіше трапляється у жінок

За оцінками, близько 75% випадків фіброміалгії припадає на жінок . Проте дослідження не виявило великої різниці в самій генетичній архітектурі захворювання між статями .

Інакше кажучи, гени, що підвищують ризик фіброміалгії, переважно однакові в чоловіків і жінок . Отже, різницю в поширеності можуть пояснювати інші чинники — зокрема гормони, особливості обробки больових сигналів або різний вплив потенційних тригерів .

Цей висновок стосується саме фіброміалгії. В інших дослідженнях, присвячених болю в кількох ділянках тіла, знаходили тисячі генетичних варіантів зі статевими відмінностями, але в новій роботі вони не виглядали головними чинниками ризику фіброміалгії .

Спільні генетичні механізми з іншими станами

Фіброміалгія часто поєднується з іншими больовими, психіатричними та соматичними станами. Нове дослідження виявило сильні позитивні генетичні кореляції — у деяких випадках із коефіцієнтами понад 0,7 — між фіброміалгією та такими станами:

• болем у попереку;
• посттравматичним стресовим розладом (ПТСР);
• синдромом подразненого кишечника;
• мігренню;
• депресією;
• суїцидальністю;
• синдромом дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ) .

Це не означає, що один стан безпосередньо спричиняє інший. Радше йдеться про спільну генетичну вразливість, яка може впливати на роботу нервової системи та підвищувати схильність до кількох проблем одночасно .

Гени — це схильність, а не вирок

Дослідники наголошують: самі лише генетичні варіанти не визначають, чи розвинеться у людини фіброміалгія . Найімовірніше, стан виникає через взаємодію генетичної схильності та чинників довкілля. Генетичні варіанти можуть створювати вразливість, але для запуску симптомів часто потрібен додатковий тригер .

До можливих тригерів належать:

• фізична травма, зокрема після травми або операції;
• інфекції, включно з можливим перетином із довгим COVID ;
• болісні артритичні захворювання, такі як остеоартрит або ревматоїдний артрит ;
• тривалий стрес ;
• несприятливі життєві події .

Такий підхід пояснює, чому не кожна людина з генетичною схильністю захворює і чому симптоми іноді починаються після конкретної події — наприклад, інфекції, травми або періоду сильного стресу. Водночас результати ще не дають змоги передбачити індивідуальний ризик для конкретної людини чи замінити клінічну діагностику.

Що це може змінити в лікуванні

Дослідження створює біологічну основу для подальшого пошуку рішень, які можуть привести до:

• точніших діагностичних інструментів на основі генетичних маркерів ;
• лікування, підібраного під конкретні нервові шляхи та біологічні механізми;
• перевірки вже наявних препаратів, зокрема підходів, які розробляють для хвороби Гантінгтона ;
• персоналізованої оцінки ризику та профілактичних стратегій із урахуванням середовищних тригерів.

Для людей із фіброміалгією це важливий поворот: наука отримала переконливі докази того, що їхній стан має реальний біологічний фундамент. Але шлях від генетичної знахідки до безпечного й ефективного лікування потребує подальших досліджень і клінічних випробувань .