Центр європейських реформ (CER) також повідомляв, що профіцит Китаю в торгівлі з Німеччиною лише між 2024 і 2025 роками зріс із $12 млрд до $25 млрд, а загальний німецький дефіцит оцінювався приблизно у $94 млрд .
Для країни, чия економічна модель десятиліттями значною мірою спиралася на промисловий експорт, така динаміка означає структурну зміну. Німеччина дедалі більше конкурує з китайськими виробниками не лише на китайському ринку, а й у себе вдома та на третіх ринках.
13 листопада 2025 року Бундестаг створив комісію з перевірки безпеково важливих економічних відносин між Німеччиною та Китаєм . Рішення підтримали фракції ХДС/ХСС, СДПН та «Альтернатива для Німеччини», тоді як «Зелені» та «Ліві» утрималися .
До складу експертної комісії входять 13 фахівців. Вони мають представляти промислові об’єднання, профспілки, наукові та аналітичні інституції . Комісія повинна оцінити:
Цей крок переводить китайську стратегію Німеччини з переважно політичної декларації 2023 року в площину парламентського контролю та можливих законодавчих змін .
У листопаді 2025 року уряд Німеччини оголосив про системний перегляд торговельної політики щодо секторів, важливих для безпеки країни . Особливу увагу привернули китайські обмеження на експорт рідкісноземельних матеріалів. Вони показали, наскільки швидко рішення Пекіна може створити проблеми для німецьких виробничих ланцюгів .
Аналітики MERICS та Hinrich Foundation виділили три взаємопов’язані вразливості Німеччини :
Ідеться не про повний розрив економічних зв’язків, а про спробу зрозуміти, де співпраця є вигідною, а де — небезпечно односторонньою.
9 лютого 2026 року Вища комісія Франції зі стратегії та планування опублікувала звіт, у якому описала промислове розширення Китаю як «китайський каток», що тисне на європейську промисловість .
У документі зазначено, що за умови збереження нинішніх тенденцій китайська конкуренція в середньостроковій перспективі може поставити під загрозу до 55% обсягу виробництва європейської обробної промисловості. Найбільш уразливими названо машинобудування, автомобільну галузь, хімію та електроніку .
Французький звіт також стверджує, що китайські виробники можуть випускати продукцію приблизно в чотири рази швидше та вчетверо дешевше за європейських конкурентів . Серед запропонованих варіантів відповіді — загальне 30-відсоткове мито на китайський імпорт до ЄС або скоординоване послаблення євро на 20–30% щодо юаня .
Ці пропозиції є радикальними, однак вони демонструють масштаб дискусії: у Брюсселі дедалі частіше говорять не лише про конкуренцію, а й про виживання європейської промислової бази.
27 липня 2026 року італійська асоціація виробників верстатів UCIMU закликала ЄС терміново посилити заходи торговельного захисту від китайської конкуренції .
За даними галузевої організації, китайський експорт металообробних верстатів різко зріс, тоді як частка Італії у світовому експорті та її продажі до Китаю скоротилися . UCIMU попередила, що без активніших дій ЄС Європа може й надалі втрачати позиції у стратегічному секторі з високою доданою вартістю .
Ще 26 травня 2026 року Франція, Італія та Іспанія спільно закликали Євросоюз прискорити реформу торговельного захисту та жорсткіше реагувати на дешевий китайський імпорт у різних галузях .
ЄС уже почав запроваджувати конкретні заходи. Із 1 липня 2026 року блок подвоїв мита на імпорт сталі до 50% і вдвічі скоротив безмитні квоти. Того самого дня ЄС запровадив збір у €3 за кожну невелику посилку, що надходить на його територію. Захід, зокрема, зачіпає великі платформи на кшталт Shein і Temu .
Європейська комісія паралельно обговорює ширший перегляд політики, щоб захистити промисловість від надлишкового китайського експорту та викривлень конкуренції . Водночас держави-члени намагаються не допустити повномасштабної торговельної війни з Пекіном.
Китай послідовно відкидає звинувачення ЄС і США у надвиробництві, зокрема у сферах електромобілів, сталі та «зеленої» технології. Пекін заявляє, що його промислові потужності зумовлені ринковим попитом, інноваціями та конкурентними перевагами, а не державно організованим виробництвом заради захоплення зовнішніх ринків.
Саме це питання залишається одним із головних джерел напруження в торговельному діалозі між Китаєм і ЄС. Європейські уряди вважають, що субсидії, масштаб виробництва та слабший юань можуть створювати нерівні умови для конкуренції, тоді як Пекін називає такі оцінки політично мотивованими.
Німеччина фактично переглядає стару модель економічних відносин із Китаєм. Рекордний дефіцит у €87 млрд, залежність від критичної сировини та швидке посилення китайських виробників змусили Берлін перейти від обережних заяв до інституційної перевірки ризиків.
Французькі попередження про потенційну вразливість до 55% європейського промислового виробництва та тиск італійських виробників верстатів посилюють вимоги до Брюсселя. ЄС уже рухається до жорсткіших торговельних інструментів, але ключове питання залишається відкритим: як захистити європейську промисловість, не перервавши економічні зв’язки з Китаєм і не спровокувавши масштабну конфронтацію.