Цю схему частково змодельовано за зразком системи управління Малаккською протокою — концепцію, яку зараз вивчає і Європа, за умови, що платежі будуть добровільними та схваленими Міжнародною морською організацією ООН . Джерело в Перській затоці повідомило Reuters 28 липня, що пропозицію підтримали країни регіону .

Конкуруючі бачення майбутнього протоки

Іран та Оман просувають принципово різні бачення майбутнього протоки .

• Позиція Ірану: Тегеран наполягає на обов'язкових зборах та максималістському тлумаченні своєї ролі, заявляючи, що лише він може визначати статус протоки, і чинить опір залученню інших країн чи інституцій . Інститут вивчення війни (ISW) повідомив, що Іран продовжує наполягати на «незаконній схемі зборів», попри заперечення Оману проти обов'язкових платежів .
• Позиція Оману: Маскат виступає за спільну, багатосторонню модель управління з добровільними внесками. Оман відхилив спроби Ірану отримати винятковий контроль і подав офіційну пропозицію США та західним країнам, яка наголошує на спільному регіональному підході . Міністр закордонних справ Оману Бадр аль-Бусаїді заявив, що його країна виступає проти запровадження «транзитних зборів» .
• Контрпозиція США: Адміністрація Трампа публічно виступає проти будь-якої системи зборів. Однак сам Трамп запропонував, щоб США стали «охоронцем» Ормузької протоки і стягували 20-відсотковий збір з усіх товарів, що транспортуються через протоку. Ця політика сама по собі є конкуруючою претензією на управління, створюючи тристороннє протистояння за контроль над найважливішим енергетичним «вузьким місцем» у світі .

Ескалація військових ударів та дипломатична напруга

Переговори відбуваються на тлі триваючого військового конфлікту. США проводять нічні авіаудари по іранських військових об'єктах. Станом на 22 липня США завдали ударів 11 ночей поспіль, вражаючи системи ППО Ірану, прибережне спостереження та ракетні позиції .

13 липня Трамп відновив військово-морську блокаду іранського судноплавства та запропонував 20-відсотковий збір за безпечний прохід, що стало значним розворотом політики після попередньої опозиції США будь-якій системі зборів . Центральне командування США заявило, що удари «покликані продовжувати знижувати здатність Ірану загрожувати комерційному судноплавству» .

Трамп пригрозив завдати ударів по іранській цивільній інфраструктурі — включаючи мости та електростанції — якщо Іран продовжить атакувати судна в протоці . Ситуація привернула увагу Великої Британії: з'явилися повідомлення про координацію дій США та Британії щодо потенційних військових операцій. Європейські країни також розглядають пропозиції, які дозволили б добровільні навігаційні збори під егідою ООН .

Меморандум про взаєморозуміння (МоВ) між США та Іраном, підписаний у середині червня, передбачав 60-денний період переговорів, протягом якого Іран погодився відмовитися від зборів . Цей період добігає кінця, і Трамп попередив про відновлення ударів, якщо дипломатичного вирішення не буде знайдено . Перебуваючи 8 липня в Анкарі на саміті НАТО, Трамп дав зрозуміти, що вважає МоВ потенційно недійсним, заявивши, що «не впевнений», чи хоче угоди .

Посередництво ООН та дипломатичні канали

Незважаючи на бойові дії, зусилля з пошуку дипломатичного виходу з кризи тривають:

• Роль ООН: Європа розглядає пропозиції, які вимагатимуть схвалення Міжнародної морської організації ООН для легітимізації будь-якої структури добровільних внесків .
• Катарське посередництво: Прем'єр-міністр Катару шейх Мохаммед бін Абдулрахман аль-Тані відвідав Маскат наприкінці червня, щоб підготувати ґрунт для ширших переговорів за участю Ірану, країн Затоки та Іраку щодо майбутнього протоки .
• Оманська делегація в Тегерані: Оман направив дипломатичну делегацію до Тегерану 24-25 липня для продовження обговорення варіантів управління, навіть на тлі ударів США та Ірану . Іран оголосив про прогрес у цих переговорах, заявивши, що сторони встановили «спільні принципи та операційні рамки» для безпечного транзиту .
• Багатосторонні переговори: Очікується, що країни Перської затоки виступатимуть проти будь-яких зборів, тоді як Іран може запропонувати «екологічні, навігаційні збори та збори за безпеку» як компроміс .

Посол Ірану в Москві Казем Джалалі заявив, що протока «залишиться відкритою, хоча й з новими умовами, які визначать іранські та оманські чиновники» .

Ризики ширшої ескалації

Ситуація несе серйозні ризики переростання у великий конфлікт:

1. Прямий стан війни США–Іран: Постійні нічні авіаудари та взаємні атаки на судноплавство та військові бази створили де-факто стан війни .
2. Удари по інфраструктурі: Погроза Трампа вдарити по іранських мостах та електростанціях може спровокувати значну ескалацію та потенційну відповідь Ірану проти союзників США в Затоці .
3. Глобальний енергетичний зрив: Через Ормузьку протоку проходить близько 20% світових поставок нафти. Перебої вже сколихнули нафтові ринки, а конкуруючі пропозиції щодо зборів створюють регуляторну невизначеність для судновласників та трейдерів .
4. Ризик ядерної ескалації: Іран попередив США про неприпустимість ударів по своїх ядерних об'єктах, що підвищує ризик набуття конфліктом ядерного виміру .
5. Дилема країн Затоки: Оман опинився між союзом із США та необхідністю підтримувати робочі відносини з Іраном, що випробовує його історичний баланс .

Цю схему частково змодельовано за зразком системи управління Малаккською протокою — концепцію, яку зараз вивчає і Європа, за умови, що платежі будуть добровільними та схваленими Міжнародною морською організацією ООН . Джерело в Перській затоці повідомило Reuters 28 липня, що пропозицію підтримали країни регіону .

Конкуруючі бачення майбутнього протоки

Іран та Оман просувають принципово різні бачення майбутнього протоки .

• Позиція Ірану: Тегеран наполягає на обов'язкових зборах та максималістському тлумаченні своєї ролі, заявляючи, що лише він може визначати статус протоки, і чинить опір залученню інших країн чи інституцій . Інститут вивчення війни (ISW) повідомив, що Іран продовжує наполягати на «незаконній схемі зборів», попри заперечення Оману проти обов'язкових платежів .
• Позиція Оману: Маскат виступає за спільну, багатосторонню модель управління з добровільними внесками. Оман відхилив спроби Ірану отримати винятковий контроль і подав офіційну пропозицію США та західним країнам, яка наголошує на спільному регіональному підході . Міністр закордонних справ Оману Бадр аль-Бусаїді заявив, що його країна виступає проти запровадження «транзитних зборів» .
• Контрпозиція США: Адміністрація Трампа публічно виступає проти будь-якої системи зборів. Однак сам Трамп запропонував, щоб США стали «охоронцем» Ормузької протоки і стягували 20-відсотковий збір з усіх товарів, що транспортуються через протоку. Ця політика сама по собі є конкуруючою претензією на управління, створюючи тристороннє протистояння за контроль над найважливішим енергетичним «вузьким місцем» у світі .

Ескалація військових ударів та дипломатична напруга

Переговори відбуваються на тлі триваючого військового конфлікту. США проводять нічні авіаудари по іранських військових об'єктах. Станом на 22 липня США завдали ударів 11 ночей поспіль, вражаючи системи ППО Ірану, прибережне спостереження та ракетні позиції .

13 липня Трамп відновив військово-морську блокаду іранського судноплавства та запропонував 20-відсотковий збір за безпечний прохід, що стало значним розворотом політики після попередньої опозиції США будь-якій системі зборів . Центральне командування США заявило, що удари «покликані продовжувати знижувати здатність Ірану загрожувати комерційному судноплавству» .

Трамп пригрозив завдати ударів по іранській цивільній інфраструктурі — включаючи мости та електростанції — якщо Іран продовжить атакувати судна в протоці . Ситуація привернула увагу Великої Британії: з'явилися повідомлення про координацію дій США та Британії щодо потенційних військових операцій. Європейські країни також розглядають пропозиції, які дозволили б добровільні навігаційні збори під егідою ООН .

Меморандум про взаєморозуміння (МоВ) між США та Іраном, підписаний у середині червня, передбачав 60-денний період переговорів, протягом якого Іран погодився відмовитися від зборів . Цей період добігає кінця, і Трамп попередив про відновлення ударів, якщо дипломатичного вирішення не буде знайдено . Перебуваючи 8 липня в Анкарі на саміті НАТО, Трамп дав зрозуміти, що вважає МоВ потенційно недійсним, заявивши, що «не впевнений», чи хоче угоди .

Посередництво ООН та дипломатичні канали

Незважаючи на бойові дії, зусилля з пошуку дипломатичного виходу з кризи тривають:

• Роль ООН: Європа розглядає пропозиції, які вимагатимуть схвалення Міжнародної морської організації ООН для легітимізації будь-якої структури добровільних внесків .
• Катарське посередництво: Прем'єр-міністр Катару шейх Мохаммед бін Абдулрахман аль-Тані відвідав Маскат наприкінці червня, щоб підготувати ґрунт для ширших переговорів за участю Ірану, країн Затоки та Іраку щодо майбутнього протоки .
• Оманська делегація в Тегерані: Оман направив дипломатичну делегацію до Тегерану 24-25 липня для продовження обговорення варіантів управління, навіть на тлі ударів США та Ірану . Іран оголосив про прогрес у цих переговорах, заявивши, що сторони встановили «спільні принципи та операційні рамки» для безпечного транзиту .
• Багатосторонні переговори: Очікується, що країни Перської затоки виступатимуть проти будь-яких зборів, тоді як Іран може запропонувати «екологічні, навігаційні збори та збори за безпеку» як компроміс .

Посол Ірану в Москві Казем Джалалі заявив, що протока «залишиться відкритою, хоча й з новими умовами, які визначать іранські та оманські чиновники» .

Ризики ширшої ескалації

Ситуація несе серйозні ризики переростання у великий конфлікт:

1. Прямий стан війни США–Іран: Постійні нічні авіаудари та взаємні атаки на судноплавство та військові бази створили де-факто стан війни .
2. Удари по інфраструктурі: Погроза Трампа вдарити по іранських мостах та електростанціях може спровокувати значну ескалацію та потенційну відповідь Ірану проти союзників США в Затоці .
3. Глобальний енергетичний зрив: Через Ормузьку протоку проходить близько 20% світових поставок нафти. Перебої вже сколихнули нафтові ринки, а конкуруючі пропозиції щодо зборів створюють регуляторну невизначеність для судновласників та трейдерів .
4. Ризик ядерної ескалації: Іран попередив США про неприпустимість ударів по своїх ядерних об'єктах, що підвищує ризик набуття конфліктом ядерного виміру .
5. Дилема країн Затоки: Оман опинився між союзом із США та необхідністю підтримувати робочі відносини з Іраном, що випробовує його історичний баланс .