Заявлений прогрес — без згоди щодо моделі. 26 липня 2026 року Іран повідомив про прогрес у переговорах з Оманом щодо управління протокою — навіть попри відновлення американських ударів по Ірану . Однак Тегеран поки що виступає проти запропонованого Оманом регіонального консорціуму .
Оман у лютому двічі проводив непрямі переговори між Вашингтоном і Тегераном у Маскаті — 6 та 26 лютого. Основною темою була іранська ядерна програма. Обидва раунди завершилися без угоди, після чого дипломати повернулися до своїх столиць .
28 лютого міністр закордонних справ Оману заявив, що Іран погодився ніколи не накопичувати збагачений уран, і назвав мир «досяжним» . Однак уже за кілька годин почалася американо-ізраїльська повітряна кампанія, що фактично зруйнувала цей дипломатичний канал.
До червня 2026 року американський посадовець повідомив, що Оман усунули від ролі посередника між США та Іраном . На початку липня Soufan Center констатував очевидний розпад американо-іранського перемир’я .
Оман офіційно представив Ірану план створення спільного регіонального механізму — консорціуму держав регіону, який колективно опікувався б управлінням Ормузькою протокою . За цією схемою Іран не мав би одноосібного контролю над водним шляхом .
Модель надихнута практикою Малаккської протоки: компанії, які користуються нею, добровільно роблять внески на навігацію, захист довкілля та пошуково-рятувальні операції . Запропонований консорціум також мав би відповідати за морську безпеку, рятувальні роботи та інші форми регіональної взаємодії. Участь і платежі передбачалися б добровільними .
Оман також розглядав варіант двох судноплавних коридорів із різними правилами управління: південного, що проходив би через оманські води та працював би за умов, близьких до довоєнних, і північного, прокладеного через іранські води .
Іран вважає, що регіональний консорціум послабить його одноосібні повноваження, тому поки що виступає проти цієї моделі . Натомість Тегеран прагне укласти суто двосторонню домовленість з Оманом, у якій Іран відіграватиме провідну роль у стягненні платежів.
Є й принципова розбіжність щодо характеру цих платежів. Оман говорить про добровільні внески, тоді як Іран наполягає на обов’язковій оплаті та заявляє, що без неї суднам можуть заборонити прохід через протоку . Саме питання — добровільні внески чи обов’язкові збори — залишається одним із головних вузлів переговорів.
Тегеран звинувачує Вашингтон у прагненні встановити військове домінування в регіоні та відмові прийняти «нові геополітичні реалії» . Морську блокаду США й поновлення авіаударів Іран подає як доказ того, що Вашингтон не може бути нейтральною стороною в питанні управління Ормузькою протокою .
Іран також наголошує на ролі Ізраїлю в ескалації конфлікту. Тегеран посилається на слова міністра закордонних справ Оману, який заявив, що США «втратили контроль над власною зовнішньою політикою», і звинуватив Ізраїль у тому, що він переконав Вашингтон завдати удару по Ірану .
Ормузька протока залишається значною мірою закритою для несанкціонованого комерційного судноплавства. Американська блокада триває, періодичні авіаудари продовжуються, а переговори Ірану з Оманом упираються в фундаментальне питання: чи буде управління двостороннім — за іранською моделлю, — чи регіональним, як пропонує Маскат.
Поки що сторони не досягли всеосяжного перемир’я або домовленості про повне відновлення судноплавства.