Молекулярна хмара Corona Australis — одна з найближчих до Землі областей зореутворення. Вона розташована на відстані приблизно 430 світлових років у сузір'ї Південної Корони . Сама хмара має діаметр близько 16 світлових років . Така близькість робить її надзвичайно важливим об'єктом для астрономів, які вивчають ранні етапи народження зір.
NGC 6729 (ліворуч): У лівій частині знімка видно сяючу відбивну та емісійну туманність NGC 6729, яку освітлює молода подвійна зоряна система R Coronae Australis . Ця система складається з зірки до головної послідовності — яка ще не запалила в своєму ядрі термоядерну реакцію з водню — та червоного карлика-компаньйона. Період їхнього обертання становить близько 43–47 років .
NGC 6723 — скупчення «Люстра» (праворуч): Праворуч у полі зору потрапляє яскраве кулясте зоряне скупчення NGC 6723, відоме під назвою «Люстра» . Незважаючи на візуальну близькість, це скупчення насправді є об'єктом переднього/заднього плану — воно знаходиться на відстані близько 29 000 світлових років і не пов'язане з молекулярною хмарою Corona Australis .
Відбивні туманності: На зображенні також видно відбивні туманності NGC 6726, NGC 6727 та IC 4812, які світяться, відбиваючи світло вбудованих у них молодих зір .
Темні пилові смуги: Через увесь кадр простягаються закручені смуги темного газу та пилу — сировини для творення нових зір, які й додають знімкові схожості з полотном Ван Гога .
Молекулярна хмара Corona Australis є ключовою лабораторією для вивчення формування зір малої маси на дуже ранніх стадіях . У ній знайдено кілька типів молодих зоряних об'єктів:
Завдяки своїй близькості та великій кількості молодих об'єктів, ця хмара дає астрономам змогу детально вивчати процеси, що призводять до утворення зір, подібних до Сонця.
Інструмент, який створив цей космічний портрет, — справжнє диво інженерної думки:
Численні видання зазначають, що закручені структури сяючого газу, темний пил і розсіяне зоряне світло створюють композицію, яка «нагадує «Зоряну ніч» Ван Гога» . 570-мегапіксельна роздільна здатність дозволяє передати текстуру та кольоровий контраст — глибокі сині, яскраві оранжеві тони та складні ниткоподібні структури, що й створює цей мальовничий ефект .
Ця естетична випадковість підкреслює глибшу істину: ті самі фізичні процеси турбулентності, гравітації та випромінювання, які формують молекулярні хмари, також створюють візерунки, що резонують із людським відчуттям краси. Як зазначається в одному з репортажів, «яскравий вид молекулярної хмари Corona Australis... відкриває сяючі туманності, темні смуги пилу та новонароджені зорі у сцені, що нагадує «Зоряну ніч» Ван Гога» .
Джерела: Fermilab/DES; Space.com; PetaPixel; eSky; AstroPix/NOIRLab; EurekAlert!/NOIRLab