Цей удар спричинив новий виток протистояння. США та Іран, своєю чергою, заявили, що контролюють Ормузьку протоку, що ще більше ускладнило будь-який дипломатичний шлях до завершення війни .
Іран не надав детального обґрунтування саме для атаки 13 липня, однак вона вписується в загальну модель, встановлену раніше того ж тижня. 7 липня Іран атакував три інші комерційні судна — катарський танкер для перевезення ЗПГ «Аль-Рекейят», саудівський супертанкер «Ведьян» та ще один танкер. Після цього військово-морські сили Ірану заявили, що зробили попереджувальні постріли, які влучили в судна, оскільки «кілька кораблів намагалися» пройти через протоку, незважаючи на іранські попередження . Загалом позиція Ірану, яку він неодноразово озвучував протягом 2026 року, полягає в тому, що він утверджує контроль над Ормузькою протокою у відповідь на військові операції та блокаду США в регіоні
.
Атака 13 липня є останньою ескалацією в так званій кризі в Ормузькій протоці 2026 року, конфлікті, який розпочався на початку 2026 року.
Індійські моряки зазнали значних втрат з обох боків конфлікту:
Станом на кінець червня 2026 року Міжнародна морська організація зафіксувала 46 підтверджених атак на цивільні судна, внаслідок яких загинуло щонайменше 14 моряків — більшість від іранського вогню, але деякі й від ударів США .
Судноплавство через Ормузьку протоку зазнало серйозних порушень від початку конфлікту.
Коротше кажучи, Ормузька протока, через яку проходить близько 20% світової нафти, була фактично заблокована протягом місяців: лише невелика кількість суден наважується пройти через неї, наражаючись на надзвичайний ризик.