Іран різко відкидає декларацію НАТО: «Альянс не вчитиме нас миру»

• Ядерна програма: Тегеран наполягає, що його ядерна діяльність має виключно мирний характер, і як підписант Договору про нерозповсюдження ядерної зброї він не передбачає наявності ядерної зброї у своїй оборонній доктрині.
• Безпека судноплавства: Іран стверджує, що відіграє відповідальну роль у забезпеченні безпеки в Перській затоці та Ормузькій протоці, додаючи: «Головним джерелом нестабільності в регіоні є не Іран, а незаконні військові втручання, провокаційні дії та дестабілізаційна політика позарегіональних гравців».
• Зруйнована дипломатія: У заяві прямо звинувачують США та Ізраїль у виборі агресії замість переговорів: «Не Іран бомбардував стіл переговорів і обрав агресію замість дипломатії; це зробили США та ізраїльський терористичний режим».
• Співучасть НАТО: Іран звинуватив альянс у тому, що він підтримує та сприяє актам агресії проти Ірану, що викриває «подвійні стандарти альянсу».

Що насправді містила декларація НАТО

Анкарська декларація, ухвалена 8 липня 2026 року, містила спеціальний іранський пункт у параграфі 5: «Союзники наголошують, що Іран ніколи не повинен мати ядерної зброї, і закликають Іран повністю поважати свободу судноплавства в Ормузькій протоці» . Цей текст був узгоджений на рівні послів перед самітом і представляв єдину позицію всіх 32 членів НАТО .

Контекст, який загострив протест

Протест Ірану не був звичайним дипломатичним демаршем — він пролунав у момент максимального загострення:

• Зруйноване перемир'я: Американсько-іранське перемир'я, досягнуте наприкінці травня 2026 року, зазнало краху після взаємних авіаударів . Генеральний секретар НАТО Марк Рютте публічно підтримав поновлення ударів США по Ірану, назвавши їх «абсолютно необхідними» через порушення Іраном умов перемир'я .
• Ормузька криза: Іран фактично встановив контроль над протокою, вимагаючи плати за судноплавство, тоді як США ввели морську блокаду іранських портів . 7 липня Франція та Велика Британія запропонували багатонаціональну морську місію в Ормузькій протоці на переговорах НАТО з арабськими країнами Перської затоки, але відхилення Ірану зробило прогрес малоймовірним .
• Глухий кут у Досі: Непрямі американо-іранські переговори в Досі (на початку липня 2026 року) стосувалися лише морського трафіку та фінансових стимулів, без жодного прогресу в ядерному питанні .
• Ширший порядок денний НАТО: 36-й саміт НАТО в Анкарі (7–8 липня 2026 року) також розглядав довгострокову загрозу з боку Росії, зобов'язання щодо допомоги Україні та колективну оборону за статтею 5 .

Таким чином, протест Ірану відобразив момент, коли позиції обох сторін максимально загострилися, спроби припинення вогню провалилися, а Ормузька протока стала одночасно і точкою кризи, і важелем впливу.